Творче завдання: доповнити переказ роздумами про силу, яку може дати людині велика ріка.

Тихі води, кажуть, найглибші. Тихі води та ясні зорі — оце вони тут, де гирло Дніпра так широко розлилося між оче­ретами, і повний місяць стоїть угорі над зачарованим плавне­вим краєм.

Ніде ні бурунця, вітер улігся, по всьому гирлу — спокій, гладінь. Здається, сама ця тиша ночі, світлої, заспокоєної, з сяєвом плес, що мовби на звабу рибам та птахам далеко й віль­но розкинулись, обіймаючи острови, створює тут добрий на­стрій.

Ця місячна ніч навівала щось схоже на далеку задумли­ву пісню. Це роздолля нічних заспокоєних вод з їх доброю ти­шею, таємничістю окутаних тінями берегів та сяйвом місяч­них плес і сама далеч світляної доріжки заворожували і щось гарне пробуджували.

Непомітно хмарка набігла на місяць. І хоч була вона тон­ка, марлево-прозора, проте тінню своєю притемнила гирло. Ме­рехтіння води пригасло, і ніби одразу аж похолоднішало нав­круги.

Пароплав ішов по Дніпру вниз. Пружний вітерець дихав йому назустріч прісною свіжістю великих вод, тонким прянис­тим духом далеких степів.

Швидко світало. Весь схід жеврів. І все небо яснішало, рос­ло, мовби підіймалося пароплавові назустріч. Чисте повітря було напоєне терпкою вранішньою свіжістю. Серединою ріки по ясному спокійному фарватеру ще де-не-де снували своїми легкими човниками бакенщики, гасили померхлі, вже ледве помітні сигнальні вогні.

Сонце вже зійшло. Дніпро заграв, замигтів скільки видно, мовби покритий сліпучою широколистою травою. Від крутого далекого берега на воду лягали оливкові тіні. А за бортом па­роплава сонце стовпами стояло у воді, просвічуючи її довже­лезними гострими радіусами вглиб.

Біліли села понад Дніпром. Обабіч у світлих степових про­сторах золотились на схилах масиви хлібів, перетяті від об­рію ажурними щоглами високовольтних ліній. Повновода, аж наче трохи опукла ріка рясно мигтіла, енергійно сяяла в далечінь.