Історія не лишила нам ні зображення його, ні творів. Не зафіксувала навіть дат народження і смерті. Ми можемо лише уявити собі, яким він був насправді. Для одних — це сивоголовий і сивобородий чоловік, можливо, колишній княжий дружинник, що змолоду знав походи й січі, а на схилі літ складав вірші й читав їх з пам’яті під звуки лютні. Для інших — молодий воїн з мечем, у шоломі й кольчузі, який супроводжував князя і в битвах, і в походах. А коли випадала вільна хвилина — брав до рук лютню і під її мелодійні звуки проказував розкотистим баритоном про перемоги Русі над ворогами землі рідної; славив її і закликав до нових подвигів…
Автор «Слова о полку Ігоревім» був високої думки про талант свого попередника, відзначав розмах його уяви. Але не приховував і своєї іронії на адресу Бояна, вважаючи його придворним співцем.
Боян славив своїх сучасників за те, що вони дбали про благо рідного краю, підтримували силу Руської держави.
(150 сл.) (Із книги «Дванадцять місяців»)