Досі пам’ятаю свою першу зустріч із сердоліком. Я знав, що море викидає на берег коктебельської бухти сердоліки.
Ось одного ранку, коли я вийшов до моря, воно взяло та й виплеснуло мені під ноги сердолік. Мені спершу здалося, що хвиля винесла жарину чи вогник, такий спалах червоний зблиснув у мене під ногами. І поки я його роздивлявся, набігла друга хвиля і з глузливим шелестом злизала той вогник углиб.
З диким вигуком я стрибонув прямо у воду, наздогнав, підхопив і затис камінець у руці.
Дійшовши подалі від води, розтулив міцно стиснутий кулак.
І тут сталося диво: вогник не згас, поки я його ловив і ніс у руці, він розгорівся ще дужче. Веселе, святкове палахкотіння червоного, сховане в прозорому, наче скло, тілі. Ні, скло було б мертве, а це тіло жило, переливалося ніжним перламутровим поблиском. І посередині в ньому червоний вогонь, живцем вихоплений із таємничих глибин, піднесений мені у дарунок.
(147 сл.) (За А. Дімаровим)