Петро Яцик — патріот і меценат — справляє враження чоловіка дуже надійного. Він має тверде слово, не щедрий на всілякі обіцянки, але, пообіцявши щось, неодмінно виконає, хоч би яких зусиль це йому коштувало.
Уже потім я не раз переконувався в справедливості свого першого враження від Петра Яцика. Єдине пи-тання, на яке я не міг для себе відповісти: це в нього вроджене чи вироблене життям? Так, він творив себе, наче писав книгу чи ліпив скульптуру, орієнтуючись на еталони культури ділового світу, позбуваючись таких карика-турних риси, як розхристаність душі, пустопорожня балаканина й інше, що так прикро вражає нас у багатьох людях. Але Яцик якби мав вроджену діловитість й відповідальність, своєрідний фундамент, без якого він так далеко не просунувся б у процесі самовиховання й самовдосконалення.
Згадуючи його багате на складні перипетії життя, не раз впевнювався: він — людина сильна, яка вміє боротися до кінця, а не сходить з дистанції на півдороги, прагне скористати кожен — бодай і найменший — шанс. І, напевно, саме тому здебільшого перемагав.
Отже, Петро Яцик — це яскравий індивідуум суспільства. Прагнення і здобування висот він вважав єди-ним здоровим виправданням на існування. Боротьбу за життя — єдиним реальним виправданням життя.
Той, хто неспроможний іти до висот, підсвідомо перестає боротися за своє місце на землі, між людьми. Він нидіє втрачає право на життя і помирає. Порожні розмови не є змаганням. Адже тільки те, що кожний з нас окремо і всі ми разом здобудемо і залишимо по собі, принесе добро Україні в країнах нашого поселення, а також і на рідних землях.