Жанр балади виник у середні віки як танцювальна пісня з драматур­гічною дією. Розвиток літературної балади пов’язаний із творчістю по-етів-романтиків та їх попередників Ґете і Шиллера. Уже у XVIII столітті баладу визначають як вірш, в якому розповідається про якусь незвичай­ну подію. Автор виступає тільки як оповідач, його власні почуття прихову­ються, авторська мова майже відсутня, вона тільки пояснює читачеві об­ставини дії. За своєю будовою балада швидше нагадує драматичний, ніж ліричний твір, в ній обов’язкова драматична кульмінація, що часто співпадає з розв’язкою — несподіваним фіналом.

Сюжети балад автори брали з народної творчості, історичних легенд, які давали поетам можливість відійти від реального життя, порушити складні філософські чи моральні проблеми. Наприклад, відома балада Ґете «Вільшаний король», відома у майстерному перекладі В. Жуковсь­кого «Лесной царь». У ній три персонажі: батько, дитина і лісовий ко­роль. Дитина боїться таємничого лісу, і її страх або народжує в уяві лісо­вого короля, або, якщо повірити в існування таємничих істот, дає королю владу над дитиною. Батько заспокоює сина, намагаючись дати прості й зрозумілі пояснення того, що його лякає. Дитина не може зрозуміти батька, її душа живе своїм власним життям. Балада будить уяву читача, примушує уважно прислуховуватися до своїх почуттів.

Ф. Шиллер обирав для своїх балад історичні сюжети, звертаючись не до уяви, а до моральних почуттів читачів. Балада «Полікратів перстень» розкриває проблеми людської долі. Сюжет розповідає про царя Самоси Полікрата, якому довго в усьому таланить: і у військових походах, і в особистому житті. Цар Єгипту попереджає його, що за дарунки долі треба платити, що боги не завжди будуть допомагати йому, коли він дба­тиме тільки про себе. Полікрат за порадою царя Єгипту кидає в море свій найдорожчий перстень, даруючи його богам, але на другий день царю Самоса приносять величезну рибу, в шлунку якої знайшли цей перстень. Із жахом дивиться на повернутий богами дарунок цар Єгипту, він віщує Полікрату страшне майбутнє й залишає його. Композиція балади побу­дована драматично: чим більше таланить Полікрату, тим більшу небез­пеку відчуває цар Єгипту. Підступне вбивство Полікрата, яке відоме із за­гальної історії, лежить за межами балади, але читач здогадується, що доля Полікрата справді у небезпеці.

Балада «Рукавичка» розповідає про випадок, описаний у французьких літописах: одного разу Франциск I зібрався дивитися диких звірів, одна з дам впустила рукавичку, яка впала між звірами, дама наказує закоханому в неї лицарю дістати рукавичку, лицар сміливо підходить до звірів, бере рукавич­ку, повертається до дами й кидає їй рукавичку в обличчя. Балада складаєть­ся з двох частин: у першій, більшій за розміром, Шиллер описує звірів (лева, тигра, двох барсів), усі чекають на страшне криваве видовище, бійку звірів; друга частина балади майже дослівно розповідає випадок із літопису. Автор пропонує читачам самим оцінити вчинок примхливої дами, яка через дрібни­цю наражає смертельний ризик життя лицаря.

Жанр балади розвинувся у творчості поетів-романтиків, які виявля­ли неабиякий інтерес до народного мистецтва. У народних творах вони бачили відбиття самобутності і неповторності кожної людини. Польський поет-романтик Адам Міцкевич звертається до фольклору, щоб відтворити художнє мислення народу, показати моральні проблеми, що його цікавлять. Фантастичний світ, а не реальний, на його думку, втілює народний ідеал: невинність знаходить захист, погані вчинки — кару від надприродних сил. Найбільш повно вони втілились у баладі «Рибка».

Як літературний жанр балада відіграла важливу роль у розвитку літе­ратури, вона дала можливість широкому колу читачів звернутися до на­родної творчості, її образів, ідей та естетичних цінностей.