ПРИРОДА У ХОКУ ЯПОНСЬКОГО ПОЕТА МАЦУО БАСЬО

Змалку Мацуо Басьо віддано любив природу, милувався засніжени­ми гірськими вершинами, слухав шум водоспадів, вдивлявся у морську далечінь, дихав ароматом квітів, дивувався нескінченній фантазії солов’їв.

Задивиться поет на маленьку співучу цяточку в небесній блакиті — і з’являється чарівний тривіршик:

І цілого дня

твоїм пісням не вистачає, Жайворонку!

Замилується квіткою, що так і проситься прикрасити нею одяг, але не порушить краси природи: хай вона чарує ароматом інших людей. Поет краще уславить її в ось такому хоку:

Гірська троянда!

Її гілочки так і просяться

прикрасою на капелюх.

Або такому:

Перед вродою квітів соромно стало місяцю? — Сховався за хмаркою.

А може, в цьому:

Вийшов на гірську стежину, і так приємно защеміло в грудях… Та навкруги ж — фіалки. Віршам Мацуо Басьо вже понад триста років, але вони не старіють, дивують світ щирістю й таємничістю, проникливістю й добротою, відвер­тістю і спостережливістю.

Хоку в письменника бувають і захопленими:

Під час квітування сакур горам краси не додасть навіть ранкова зоря.

і здивованими:

Шеретує бабуся рис. Старезна, а все ж радіє, що хризантеми розквітли!

і веселими:

Перед цією розквітлою сливою, здається, й бик би замукав першу пісню весни.

і сумними:

Квіти зів’яли.

Вкриває землю печаль —

насіння трав.

Але вони ніколи не бувають байдужими ні до природи, ні до людей.

Видатний японський письменник вважав, що природа — натхнення, природа — незрівнянна ні з чим краса, це — сама досконалість. Треба вчи­тися в неї, треба прислухатися до її звуків, вдивлятися в її картини, розу­міти її порухи, і, головне, намагатися жити в гармонії з нею, берегти ото­чуючий нас світ.