Й.Фіхте /1762-1814 рр./. Спираючись на суб’єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: суб’єкта /не – Я/ і об’єкта /не – Я/. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу.
Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є соліпсизм /визначення конкретного Я і заперечення об’єктивного існування інших людей/. Але серед нісенітниць суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.