Основні правила, яких зобов’язаний дотримуватися лектор для підготовки навчальної лекції, такі:

– підбір, вивчення й аналіз здобутків класиків соціології з досліджуваних проблем;

– підбір, вивчення й аналіз літератури сучасних соціологів, соціальних психологів і соціальних педагогів, що стосується теми лекції;

– добір найбільш істотного, головного в розроблювальній темі, що аналізується;

– складання плану робочої лекції;

– вибір стилю викладу;

– підбір наочного приладдя: таблиць, рисунків, схем, діаграм.

Ці правила є загальними при підготовці як традиційних навчальних лекцій, так і нетрадиційних. Крім того, будь-яка навчальна лекція має за своїм змістом відповідати ряду вимог:

– послідовність у викладі досліджуваної проблеми;

– стислість і ясність висунутих гіпотез, які розвиває лектор;

– переконливість і логічність у викладі матеріалу;

– взаємозв’язок і взаємозумовленість окремих розділів лекції.

Вище перелічені вимоги щодо змісту лекції також є універсальними. А методика піднесення досліджуваного матеріалу чи стиль лекції із соціології можуть бути дуже різноманітними. Нетрадиційними методами викладу навчальної лекції можуть бути: есе, використання міфів і легенд, казок і сказань, прислів’їв і приказок, притч і народної мудрості, образних порівнянь, прикладів з художніх творів, гумору, трактування понятійного апарату.

Перехід на 12-бальну систему оцінювання знань, виділення 12-річної шкільної освіти, збільшення кількості років навчання у вищій школі за рахунок магістерської освіти дають змогу наблизитися до світових стандартів у плані освіти й певною мірою вирішують проблему зайнятості молоді. Однак після закінчення навчання у вищій школі багато фахівців не можуть працевлаштува-тися. Основні причини скрутного працевлаштування такі:

– мала кількість робочих місць через кризу в промисловості і сільськогосподарському виробництві;

– конверсія оборонної промисловості, непідготовленість її до переходу на випуск товарів масового споживання;

– в основному неготовність і нездатність керівних кадрів промисловості і сільськогосподарського виробництва працювати в нових ринкових умовах;

– зайнятість робочих місць пенсіонерами, які не можуть прожити на злидарську пенсію, а тому змушені працювати.

Крім того, в реформі освіти є й негативні соціальні аспекти. По-перше, якщо раніше молодий фахівець починав активну трудову діяльність у віці 22-23 роки, то зараз він практично почне працювати на 3 роки пізніше, коли йому виповниться 25-26 років. І до цього віку його зобов’язані забезпечувати батьки і суспільство в цілому. По-друге, затягується і без того тривала соціалізація особистості. Так, якщо за кордоном молодою вважається людина у віці до 25 років, то в нас раніше цей термін дорівнював 30 років, тому що практично молодь не здатна була прожити без матеріальної допомоги батьків. Після впровадження нової реформи школи утриманство молоді збільшується. По-третє, практично збільшується вік тих, хто буде брати шлюб, а тому формується пізня репродуктивність сім’ї, що негативно позначається на скороченні життєвого циклу, репродуктивного періоду і здоров’ї жі-нки-матері, а суспільство в майбутньому недоодержить необхідних трудових ресурсів.

Змінити становище може тільки поліпшення економіки країни, пов’язане з пожвавленням промислового і сільськогосподарського виробництва, що здатне значно збільшити кількість робочих місць і валовий національний продукт, забезпечити відрахування до Державного бюджету. А зі зростанням бюджету можна буде мати можливість виділити кошти для бюджетної і соціальної сфери.

Якщо в транзитивному суспільстві сучасної України будуть вирішені економічні проблеми, то обов’язково будуть вирішені і проблеми соціального характеру, у тому числі й щодо освіти.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити основні контури нової моделі вищої освіти України:

– відповідність суспільним потребам, які змінюються згідно з можливостями економіки;

– перехід від жорстких, уніфікованих схем до різноманіття форм власності, джерел фінансування навчання і наукових досліджень;

– багатоваріантність навчально-методичної роботи;

– демократизація управління вищої освіти, об’єднання демократичного управління з державними вимогами відносно змісту та якості освіти, розробка й упровадження загальних державних стандартів;

– інтеграція освіти та науки;

– удосконалення принципів формування контингенту студентів, створення умов для відбору та навчання обдарованих студентів;

– формування механізмів розподілу та соціального захисту випускників, які навчаються за рахунок держави;

– відродження ролі виховної роботи як одного з основних напрямів діяльності вузів;

– комп’ютеризація освіти від початкової до вищої школи з підключенням до Інтернету;

– забезпечення безперервної освіти та перепідготовки кадрів;

– перехід вищої школи на дистанційне навчання;

– створення для дистанційного навчання різноманітних програм та методик;

– подальша інтеграція української школи і науки до європейського та світового навчального й наукового простору.

Отже, досліджуваний предмет як наука і як навчальна дисципліна відрізняються. Сучасний підхід до освіти в Україні виражений у реформі школи, що торкнулася і вищих навчальних закладів. Освіта стала менш підпорядкованою панівній у суспільстві ідеології, використовується плюралізм у поглядах на розвиток науки, офіційно дозволені для вивчення нові навчальні дисципліни, такі як політологія, релігієзнавство, загальна і спеціальні соціології тощо. Широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. Більше уваги стали приділяти особистості педагога, його мистецтву, передачі знань, умінь і навичок, формуванню і вихованню молодого покоління. Учитель зобов’язаний володіти мистецтвом діалогу і подачі навчального матеріалу в доступній для розуміння і водночас науковій формі викладу понять і закономірностей.

Гарантом просування країни шляхом прогресу все більшою мірою виступають не тільки показники зростання виробництва, а й рівень освіти населення, її якість і глибина. Знання й інформація стають усе більш зростаючою цінністю, основою розвитку всього суспільства. Формується новий тип працівника: не просто виконавець будь-яких розпоряджень, а творча особистість, яка поєднує знання, ініціативу і здатність втілити ідеї в життя. Україна зацікавлена у формуванні таких якостей людини й у створенні людини майбутнього.

Згідно з висновками Всесвітнього банку, “найкращий результат досягається шляхом таких методів, як взаємне навчання, самодіяльність, емпіричне навчання, навчання в умовах, наближених до реальних, навчання з використанням ресурсів та проблемно орієнтоване навчання, рефлексія, критичний самоаналіз, а також поєднання цих методів у будь-яких варіантах” [63, с. 17].

Вища школа України постійно працює над рівнем наукового потенціалу викладачів, поглиблення наукових навчальних програм, досліджуваних предметів, і саме це може стати запорукою успішної підготовки молодих фахівців, які так необхідні українському сучасному транзитивному суспільству.

При викладанні кожної навчальної дисципліни, у тому числі й соціології, у ВНЗ України широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. До традиційних методів зараховують лекції, семінари, що включають написання й обговорення рефератів, самостійну роботу студентів, консультації, заліки, іспити. Вищеперелічені традиційні методи викладання є базою для передачі знань слухачам. Жодною мірою не відмовляючись від традиційних методів викладання у вищій школі, все частіше стали використовуватися нетрадиційні методи, тому що вони більше активізують студентів, розвивають їх індивідуальні здібності, ерудицію й уяву, сприяють діалогу між викладачем і студентами, виявленню часом суперечливих проблем.

Проведені соціологічні дослідження різних форм і методів викладання показують, що “системи засвоєння матеріалу лекції становлять 20%, лекція з використанням наукових посібників дає змогу підвищити цей показник до 30%, лекція з використанням аудіовізуальних засобів дає 50% засвоєння інформації, дискусія -70%, гра – 90%” [123, с. 169].

Ось чому їх слід використовувати одночасно.

До нетрадиційних методів зараховують ділові, рольові, ситуативні або імітаційні, операційні ігри (тренінги); використання психологічних тестів, які дають змогу визначити характерні риси особистості, тестів для контролю знань; творчу, активну роботу з понятійним апаратом; складання тематичних кросвордів; вибір теми, маршруту та написання сценаріїв екскурсій; проведення різноманітних соціологічних досліджень, експериментів, педагогічного практикуму. Всі ці нетрадиційні методи будуть докладно викладені в наступних розділах посібника.

Для того, щоб уникнути корупції у вищих навчальних закладах, за вимогою Міністерства освіти і науки України для вступних та держаних іспитів у ВНЗ України вводяться тести для контролю знань за різними дисциплінами.

Це дуже важливий крок у демократизації навчального процесу вищої школи. Перехід до тестування на вступних іспитах у вузах України має ряд суттєвих переваг:

– дає змогу абітурієнтам за допомогою Інтернету та електронної пошти відповідати на тести різних інститутів, не приїжджаючи на іспит;

– надає можливість абітурієнтам брати участь у тестуванні різних вузів одночасно;

– дистанційність тестування значно поширює географію учасників вступних іспитів до ВНЗ, охоплюючи мешканців не тільки великих міст, а й сільської місцевості, а також інвалідів;

– дає змогу об’єктивно оцінити знання абітурієнтів;

– надає можливість покінчити з корупцією у вищій школі. Переведення на тестування держіспитів бакалавра, спеціаліста і магістра має своєю метою:

– поставити всіх студентів в однакові умови;

– об’єктивно оцінити їх знання;

– виключити суб’єктивність оцінювання знань з боку викладацького складу вузів.