Трудова дисц. – це процес точного виконання трудових прав і обов’язків працівниками і власниками або уповноваженими ними органами в процесі виробничої і трудової діяльності на підставі трудового законодавства, коллективного і трудового договору, в результаті чого складається трудовий порядок і забезпечується виконання трудових зобов’язань в системі суспільного виробництва по задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, організацій, держави і суспільства.Трудова дисципліна    на    підприємствах,    в    установах, організаціях  забезпечується  створенням необхідних організаційних та економічних  умов  для  нормальної  високопродуктивної  роботи, свідомим ставленням до праці,  методами переконання,  виховання, а також заохоченням  за  сумлінну  працю. Щодо окремих  несумлінних  працівників  застосовуються   в   необхідних  випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності та застосовується винятково за порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання працівником покладених на нього обов’язків. За порушення трудової дисципліни на працівника може бути накладенне одне з дисциплінарних стягнень — догана або звільнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом,  якому надано
право прийняття на роботу (обрання,  затвердження і призначення на
посаду) даного працівника. До застосування   дисциплінарного   стягнення   власник   або уповноважений ним орган повинен зажадати  від  порушника  трудової дисципліни письмові пояснення. Дисциплінарне стягнення    застосовується    власником    або уповноваженим  ним  органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення   працівника  від  роботи  у   зв’язку   з   тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Підстави для звільнення: прогул(більше 3 год), факт появи на роботі у нетверезому стані.

Згідно з законом У. “Про банки і банківську діяльність”, банківська система України складається з Національного  банку України  та  інших  банків,  а  також  філій  іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. Банк — це юридична особа, яка має виключне право на  підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:  залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб  та розміщення зазначених коштів від свого імені,  на власних умовах та  на  власний  ризик,  відкриття  і  ведення  банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні  або  як спеціалізовані.  Універсальні – банки, які здійснюють рівною мірою всі банківські операції. За  спеціалізацією  банки  можуть  бути ощадними, інвестиційними, іпотечними,розрахунковими (кліринговими).  Ощадні банки – є фінансовими інститутами, які залучають кошти ​інвесторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу ​нерухомості.Інвестиційний банк — спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позиковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю. Розрахунковий банк – банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Банк самостійно   визначає   напрями   своєї   діяльності   і спеціалізацію   за  видами  операцій.  Національний  банк  України здійснює  регулювання  діяльності  спеціалізованих  банків   через економічні   нормативи    та    нормативно-правове   забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу  спеціалізованого  банку  у  разі,  якщо більше  50  відсотків  його  активів є активами одного типу.  Банк набуває статусу  спеціалізованого  ощадного  банку  у  разі,  якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.