Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – по­літичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, осві­ти, мистецтва – духовні

Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони іден­тичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взає­модії, що виникає між різними суб’єктами (соціальними спільнота­ми, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб’єктів у суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості.

Основою формування і розв. соц. ст-ри,  її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий –  відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову,  населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

Суспільство – складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства становлять соціальні групи – спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуван­нями та солідарністю щодо спільних цілей і культурних зразків. Соціальна група розглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об’єктивно, але й усвідомлюються суб’єктивно. Наприклад, свою групову при­належність і солідарність молодь відчуває подібно до того, як і пенсіонери відчувають свою. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін. Необхідні ознаки групи: • стійкі, постійно відтворювані зв’язки; • наявність єдиної загальногрупової мети; • прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей. Найважливішими характеристиками груп є взаємовід­носини та взаємодія між їхніми членами. Групи поділяються на первинні та вторинні .Для первинних груп характерна постійна взаємодія й особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські стосунки з емоцій­ним забарвленням. Для вторинних груп характерні лише функціональні, обо­в’язкові контакти, пов’язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп. Елементарною складовою суспільства, що зосереджує в собі всі види соціальних зв’язків, є мала група. Мала група – кількісно невелика сукупність людей, об’єднаних загальни­ми цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами по­ведінки та постійною взаємодією. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього спостерігача та ви­конують функцію соціального контролю. У малій групі індивід отримує моральну та психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічними ознаками малих груп (найбільш яскраво ці ознаки проявляються в такій малій соціальній групі, як сім’я). Мала група виконує також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда .До вторинних належать великі групи. Великі групи від­різняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме: • вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії; • у них немає групових норм, неписаних правил; • соціальний контроль здійснюється згори донизу за формаль­ними нормами. Залежно від ідентифікації людини з групою виділяють: • інгрупи – це групи, що їх людина визнає своїми, іденти­фікує себе з ними, вважає себе їхньою часткою (сім’я, родичі, друзі та ін.); • аутгрупи – це такі групи, котрі людина сприймає як “інші”, “чужі”, до яких вона не належить; • референтні групи – це реальні чи умовні соціальні спільноти, котрі індивід сприймає як узірець, і на норми, цін­ності й ідеали яких він орієнтується в своїй поведінці. Зважаючи на вимоги референтної групи, особистість вносить власне корективи у власне життя, наближаючи реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальнійадаптації, пропонуючи людині готові зразки поведінки, ви­роблені й апробовані іншими групами.

Соціальна структура – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними. Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності.

Диференціація населення суспільства за такими ознаками, як влада, власність, доход та інше спричинена політичними, культурними і економічними відносинами.

Соціальні спільноти – це такі об’єднання людей, які виникають та формуються на основі:

1. культурно-історичної самобутності (народи, нації);

2. родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові та ін.).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками.

Основні види соціальних спільностей:

• За ступенем стійкості:

1. тимчасові,  нестійкі (туристична   група, пасажири вагона, мі­тингова група);
2. середньостійкі (тру­довий   колектив   за­воду, шкільний клас, бригада   будівель­ників);
3. стійкі (клас, нація)

• За розмірами:

1. великі  (класи,  соціальні   прошарки, верстви   населення, нації);
2. середні   (мешканці міста, робітники підприємства-гіганта);
3. малі (сім’я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства)

• За змістом:

1. соціально-класові (класи, соціальні групи);
2. соціально-етнічні (нації, народності та ін.);
3. соціально-демогра­фічні (жінки, чоло­віки, діти, молодь, пенсіонери);
4. соціально-професійні (лікарі, викладачі, шахтарі та ін.);
5. соціально-територі­альні (мешканці міс­та, села, району, об­ласті, країни)

Соціальні інститути – це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Види (економічні (власність, ринок, гроші, зп), політичні (держава, суд, армія, пп), духовно-культурні (наука, освіта, виховання), інститути у сфері сім’ї(сім’я, материнство, шлюб, батьківство))

Поняття “індивід” характеризує людину як відособ­леного, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформа­цію від конкретних індивідів, і вона є суб’єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об’єктив­ного характеру.

Під соціальною структурою суспільства розуміють сукупність його складових і зв’язків між ними. Існують різні підходи до визна­чення цих складових. Відомий російський соціолог А. І. Кравченко трактує структуру суспільства, як сукупність статусів і ролей, функ­ціонально зв’язаних між собою. Провідні українські політологи В. П. Андрущенко, Н. І. Горлач визначають сутність соціальної структури суспільства як сукупність взаємозв’язаних і взаємодіючих упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільнот, прошар­ків, груп, а також відносин між ними.