Лютий 2013

Професійна атестація як різновид соціальної експертизи, її функції

Найпоширенішим різновидом соціальної експертизи є професій­на атестація, яка має на меті збирання інформації щодо оцінки про­фесійних і моральних якостей працівників, виявлення професійно безграмотних осіб. Професійна (функціональна) безграмотність — це брак необхідного мінімуму знань і навичок, неспроможність пра­цівника виконувати свої професійні обов’язки внаслідок відсутності в нього потрібної кваліфікації. Для проведення професійної атестації створюють спеціальну ко­місію. Атестований доповідає їй про окремі сторони своєї діяльнос­ті. Обговоривши звіт, комісія оцінює діяльність атестованого і роз­робляє заходи для її вдосконалення. Ефективність атестації як способу збирання первинної соціологічної інформації залежить від ефективності поєднання елементів інтерв’ю, аналізу документації та включеного спостереження. Якість експертної оцінки при цьому забезпечується відповідніс­тю соціальних показників, що за ними здійснюється атестація, поставленим завданням і можливостям, а також компетентністю і колегіальністю атестаційної комісії. Останнє полягає, по-перше, у тім, що члени цієї комісії мають добре знати атестованого по роботі, а по-друге — репрезентувати всі рівні управління, з якими він взає­модіє у виробничій діяльності. Висновки атестаційної комісії мають бути інтегральними, комплексними, тобто охоплювати різні сторони професійної діяльності людини, містити оцінку її перспектив і шляхів досягнення їх.

Отже, крім інформаційної функції, професійна атестація може виконувати соціально-регулятивну. Можливості атестації за умов переходу до ринкової економіки, різних форм власності, розвитку демократії значно збільшуються, її результати можуть використову­ватися для оцінки трудового внеску тих працівників, діяльність яких безпосередньо не зв’язана з кінцевими результатами, для конкурс­ного добору спеціалістів та керівників, для опрацювання складних управлінських рішень. Професійна атестація є обов’язковою складовою менеджменту.

Експертиза, її призначення

Поняття соціальної експертизи трактується провідними українськими соціологами, як оціню­вання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального ма­сштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом’якшення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і прое­ктів. Метою соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозу­вання соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних на­слідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних про­грам і проектів. Об’єктом є будь-які програми, проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки. Як суб’єкти соціальної експертизи (експерти) виступають пред­ставники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя кот­рих якось торкається ситуація (у тім числі управлінське рішення або проект).

Види соціальної експертизи:

–оцінка громадської думки;

–оцінки, здійснювані соціальними інституціями;

–оцінки, здійснювані фаховими експертами;

–комплексна оцінка соціальної ситуації.

Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:

–прогноз і оцінка соціальної ситуації;

–прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних про­грам і проектів;

–аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень;

–перманентний підбір фахівців.

Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийо­мів і процедур, зокрема опитування — усного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності).

До основних видів експертного опитування слід віднести анкету­вання, інтерв’ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри Експертне опитування використовують на всіх етапах організації соціологічного дослідження — від розробки теоретичного розділу програми дослідження (формулювання проблеми, визначення цілей, завдань, гіпотез, побудова шкал вимірювання) до її реалізації, пере­вірки отриманих результатів, розробки рекомендацій.

Інтерв’ю, його види

Інтерв’ю — це метод одержання необхідної інформації шля­хом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респо­ндентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв’юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Види інтерв’ю:

•       вільне інтерв’ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сфор­мульованих запитань.

•       глибинне інтерв’ю має за мсту отримати інформацію, яка за­свідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

•       фокусоване спрямоване інтерв’ю — вивчення громадської дум­ки відносно конкретної події, факту, ситуації;

•       стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю, коли формулюван­ня запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтерна­тивних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

На завершення розмови про інтерв’ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв’юерів.

 Вона передбачає:

•       ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз’яснен­ня їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

•       засвоєння інтерв ‘юерами основних принципів поведінки в проце­сі опитування;

•       навчання їх техніці інтерв’ювання;

•       надання їм можливості пройти практику проведення інтерв’ю;

•       набуття інтерв’юером вміння ретельно аналізувати і оцінюва­ти процедуру інтерв’ю.