Червень 2012

ТРАГІЗМ ПРОТИСТОЯННЯ ОСОБИСТОСТІ СУСПІЛЬСТВУ В РОМАНІ Л. М. ТОЛСТОГО «АННА КАРЕНІНА»

«Анна Кареніна» — одна з трьох чудових вершин у творчості Льва Толстого. Роман цей є природним переходом від «Війни і миру» до «Вос­кресіння».

Толстого дуже хвилювали питання сучасної дійсності. Життя Росії 70-х років відбивається в «Анні Кареніній» у всьому своєму розмаїтті, від імпера­торського двору до селянської хатини. В основі соціального роману «Анна Кареніна» лежить історичне явище, що торкається життя усього народу. Але у творі відсутні історичні постаті, прославлені герої, батальні сцени. Життя відбивається в усій своїй повсякденності, у створенні типових образів сучас­ності, у процесі становлення нового життєвого устрою.

Побут пореформеного часу видався нетривким. Зубожіння, сімейні драми, крахи банків, катастрофи на залізницях — такими були ознаки часу 70-х років XIX століття.

У романі «Анна Кареніна» Толстому перш за все імпонувала головна думка твору — роль сім’ї. Адже всі найважливіші суспільні зміни почина­ються або завершуються в сімейному колі, в особистому світі, в повсяк­денному житті. Значення соціальних змін у житті людини виміряються, певно, ступенем їх впливу на сімейні розпорядки.

У чому ж полягає трагедія Анни Кареніної? Вона має соціальний зміст. Навіть до кохання Вронського Анна була самотньою в світі і самотньою в своїй сім’ї. Погляд на сім’ю у світському суспільстві був досить дивним: діти виховувались окремо від батьків. Можливо, тому так жорстоко вирі­шує Каренін долю Анни, розлучивши її з сином, що сам не відчував бать­ківської любові до своєї дитини? До того ж у суспільстві панує брехня: кня­гиня Бетсі постійно зраджує чоловікові, а княгиня Мягкая так розцінює вчинок Анни: «Она сделала то, что все, кроме меня, делают, но скрьвают».

Якби Анна дотримувалася зовнішньої благопристойності у сімейних стосунках, то суспільство не відвернулось би від неї. А чи могла б така натура, як Анна, жити в брехні? Безумовно, ні. Це мали б зрозуміти люди, які жили поруч із нею, але в стосунках панівного класу байдуже стави­лись до духовного життя людини. Отже, основними перешкодами, до щастя Анни Кареніної з Вронським стояли Каренін і світське суспільство. Згадуючи сцену в театрі, розумієш, що Анна боролась із суспільством, але не мала підтримки навіть із боку коханого: «Ему жалко бьіло ее и все-таки досадно. Он уверял ее в своей любви, потому что видел, что только одно зто может теперь успокоить ее, и не упрекал ее словами, но в душе своей он упрекал ее».

Пошуки виходу із становища протистояння людини і суспільства про­стежуються в бажанні Анни стати письменницею, поборницею жіночої освіти, в її суперечках щодо жіночих гімназій. Проте штучність її станови­ща і занять призводить до пошуків забуття за допомогою наркотиків. Сили надломлено. Але спочатку Анні вдавалося все. Каренін із болем помічав, що вона одержувала тріумф над усіма: не схотіла залишатись в його долі — не залишилась, вирішила поїхати з Вронським — і поїхала. Те, чого вона зреклася, мов би умерло для неї і перестало існувати. І тут вже продовжу­валася боротьба за існування, долались усі перешкоди. І не було такої жер­тви, яку б Анна Кареніна принесла в ім’я здійснення своєї мрії щастя.

«Світ» не вибачив Анні відкритого і чесного кохання. І Вронський, як типовий представник цього «світу», опинився по другий бік від неї, бо в ньому теж немає духовного начала, він байдужий.

Лише Лєвін оцінив розум, освіченість, простоту Анни Кареніної, зро­зумів, що її життя сповнене великої напруги.

Навіть кохання не зменшило протистояння суспільства й особистості, а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, із людьми, із життям.

Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступила у протиріччя з узагальненим сте­реотипом відносин свого середовища і своєї епохи.

НАРОД І ВЛАДА В РОМАНІ Л. М. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»

Якщо довіритись вислову, що історію творять видатні особистості, то варто сказати, що все величне в світі вершиться саме ними. Це стосуєть­ся і літератури, і мистецтва, і науки, і, певно, всіх інших галузей життя. Але видатні особистості не падають із неба, а виховуються тут, на Землі.

А серед титанів XIX століття постать Льва Миколайовича Толстого виділяється особливо яскраво. Можливо тому, що сам Толстой усе життя прагнув бути корисним людству, його творчість теж суттєво відрізняєть­ся від його попередників і сучасників, бо він показав процес протистоян­ня людини обставинам, розрив особистості з усім брехливим і соціально несправедливим.

Це особливо відчутно у романі-епопеї «Війна і мир». Не тільки тому, що це монументальний твір, а і тому, що самі поняття війни і миру — це не просто сцени з твору, це щоденна боротьба людини в людському по­буті, що ніколи не затихає і рухає життя вперед. А історично конкретне зображення війн, зіткнення армій, поетичні картини природи, сцени з життя поміщицьких маєтків і великосвітських салонів, невдоволення кріпаків своїм становищем, патріотизм народу — все це створює в романі широкий фон епохи, де як вічне протистояння війни і миру виступає ще одне протистояння — народу і влади.

Влада… Її уособлюють і постійні відвідувачі салону Анни Павлівни Шерер, і приватні особи, і російський самодержець, і Наполеон, які вершать долі підлеглих їм людей. А основна тема роману — тема Наполеона — народжуєть­ся уже на перших сторінках твору, в салоні Анни Павлівни. Там же велико­світська знать показана в ореолі зовнішньої величі і внутрішньої неприваб­ливості. Варто згадати прядильну майстерню, володарці якої було важливо чути шум веретена, а не бачити зміст самої роботи. Це щодо ставлення лю­дей влади до людей безправних. А якщо подивитись на кілька щаблів вище і простежити за стосунками Олександра І і Кутузова? Якою смішною виглядає нагорода царя Кутузову — народному полководцю. На яких тере­зах можна виміряти те, що зробив Кутузов для своєї держави, для свого на­роду? І кинуте вслід йому «старий комедіант» звучить обурливо для люди­ни, яка рятувала вітчизну, не думаючи про нагороди. А якою виглядає чиновницька каста верхівки? І це тоді, коли ворог вступив на територію Росії: «Все люди зтой партии ловили рубли, чини и в том ловлении следили толь-ко за направлением флюгера царской милости».

Можливо, саме тому, що твору Л. Толстого властиві широкий план зобра­ження історичної дійсності і глибоке розкриття безупинного процесу життя, головним героєм виступає народ і основна ідея роману — утвердження непере­можної сили народу, коли «миром,— все вместе, без различия сословий, без враждь, а соединеннье братской любовью.» люди виступали проти ворога.

Усі події і герої роману «Війна і мир» розглядаються у ставленні до війни 1812 року. Вони одержують моральну оцінку письменника залежно від того, наскільки кожний із них здатний проникнутись єдиним з наро­дом чуттям. Народ у романі «Війна і мир» — це категорія не стільки со­ціальна, скільки моральна, адже це все те найкраще, що є в російській нації. Народ — це і солдати, і Тихін Щербатий, і старостиха Василиса, і купець Ферапонтов, і Наташа, і князь Андрій, і П’єр Безухов, і Кутузов. Народ — це творча сила. Саме тому народне патріотичне почуття вплинуло не лише на П’єра, Наташу, Андрія Болконського, Денисова, Петю Ростова, а й на Долохова, який перебував серед партизан, і на Жулі Курагіну, княжну Катіш, які впевнились у тому, що не можна залишатись на окупованій території.

Не зрозуміли цих благородних поривів патріотизму представники влади — Олександр І, князь Василь, фрейлина Шерер, графиня Безухо-ва. У подоланні їх егоїзму були певні труднощі для народу.

Ще одним представником влади в романі є Наполеон. На початку війни з Росією ми бачимо його французьким національним героєм, хоча деякі портретні деталі підкреслюють певне позерство. Письменник же побачив у ньому ворога російського народу, а згодом ми побачили, що він є воро­гом і власному народові: «И наконец, последний огьезд великого импера-тора от героической армии представляется нам историками как что-то ве-ликое и гениальное. Даже зтот последний поступок бегства, на язьіке человеческом назьваемьй последней степенью подлости, которой учится стьідиться каждьій ребенок, и зтот поступок на язьіке историков получает оправдание». Л. Толстой не показує інтимного життя Наполеона, а нама­гається представити його людиною державною. Письменник заперечує вирішальну роль історичних особистостей в історії взагалі.

Проте він показує ще одну рису народного характеру — бити ворога, але нагодувати полонених, бо навіть у роки війни людяність залишалася ще однією визначальною рисою національного характеру.

Саме тому народ — головна сила, яка визначила хід війни. Адже саме поняття «народ» складають люди, здатні на найвищу відповідальність за свої вчинки, за свою долю і долю близьких людей, за долю вітчизни.

Л. ТОЛСТОЙ— МАЙСТЕР ЗОБРАЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ ГЕРОЇВ

Що в світі є прекрасніше за людину? Адже вона — найдоско­наліше творіння цього світу. Можливо, тому саме людина є об’єктом дослідження інших людей. Кожна епоха по-своєму представляє ідеал лю­дини. На творення цього ідеалу впливають різні фактори, більшою мірою соціальні. І найвидатніші постаті світу людського намагаються вдихну­ти життя в ідеал своєї епохи.

Так, Лев Миколайович Толстой, хоча і вірив у людську простоту і правду, зображував велику людську єдність і людину на фоні цієї єдності, проте людина ця була представником панівного класу.

Але всі твори Толстого — зрілого майстра — розкривали проблеми лю­дини. Тому найбільш вагомі постаті, зображені автором, проходять через своєрідний психологічний злом.

У П’єра Безухова, одного з героїв роману-епопеї «Війна і мир», таких персонажів кілька. Викликані вони розладом із самим собою, неприйнят­тям середовища, до якого він належав.

Але кінець кінцем переважили об’єктивні фактори: життєвий уклад Росії змінився під впливом війни 1812 року. Саме цей факт відродив П’єра у той момент, коли він остаточно переконався у марності своїх внутрішніх зусиль. І перед нами з’являється зовсім новий герой, загартований усві­домленням близькості до народу і сповнений власної величі, як людини, причетної до цього народу.

Андрій Болконський значно раніше переглядає свої колишні ідеали. На це наштовхнули його й аустерліцькі події, і смерть дружини, і пов’язане з цією смертю почуття відповідальності за долю близької людини, і спроби знайти себе у залученні до реформаторської діяльності Сперанського, і невірність Наташі. Але він збагатився дуже вагомим, це — інтерес до простої людини, до такої, як капітан Тушин. Моральну опору Андрій Болконський знайшов в усвідомленні себе як частки великого цілого, ім’я якому — народ.

Отже, в епопеї «Війна і мир» внутрішній стан героїв залежить від усві­домлення своєї значимості і єдності з народом. В «Анні Кареніній» межа між добром і злом лежить у середині духовного світу героїв. Тому герої цього твору більш складні, психологічно місткі, суперечливі і багатозначніші, ніж герої «Війни і миру». Риси характеру Анни Кареніної, такі як сила волі, ви­соко розвинене почуття людської гідності, сміливість і відвертість, зумов­люють психологічний стан, в якому повсякчас перебуває героїня. У задуш­ливій атмосфері аристократичного світу, в оточенні моральних потвор, таких як Каренін і Бетсі, вона не може не покохати Вронського, наділеного без­ліччю позитивних якостей. Але Вронський не зміг подолати суперечливість між своїми благородними вчинками і мораллю свого кола. Отже, внутрішній стан героїв «Анни Кареніної» зумовлений не лише станом суспільства, а їх особистими якостями. Якою глибиною вражають сцени перегонів, таємно­го побачення Анни з дитиною та передсмертних годин Анни. Ці сцени — вершина психологічного аналізу людини.

Глибокий психологічний аналіз стану героїв Толстого пов’язаний із почуттями внутрішнього демократизму самого автора, релігійно-моралістичним ставленням до людини та її вчинків.

Через внутрішній стан людини Л. М. Толстой показує суспільство. Його героїв не можна засуджувати, вони самі і судять себе, і прирікають на муки, і карають. Саме в цьому і полягає найвищий геній Л. М. Толстого як майст­ра художнього слова.