Творче завдання: поміркувати про місце України у світовій спільноті.
Коли б мені довелося читати лекцію про Україну для неофітів, можливо, моє звернення було б таким: і світ, і ми, українці, перебуваючи зараз уже на порозі XXI століття, ще тільки маємо відкрити для себе Україну. Багато в чому вона для нас ще «земля невідома».
Звідки ми? Що означала для Євразійського континенту виявлена в регіоні середнього Дніпра так звана трипільська культура, перед загадковістю якої наука поки що зупиняється в подиві? І чому так багато спільних слів, що однаково звучать у мові українській і в мові санскрит? І як сталося, що орнаменти стародавньої Індії віднаходимо на писанках, розмальованих у хатах карпатських лісорубів?
Ясно одне: міграція культур, розселення і взаємодія народів у прадавні часи відбувались не завжди так, як це досі нам уявлялось.
Кілька століть перебування України в режимі колоніальної царської імперії обмежувало можливості справжньої науки, на догоду імперським замовленням спотворювалась наша національна історія, викривлялись самі її витоки, Україна була своєрідною етнографічною резервацією… Отже, правдиві відкриття ще чекають Колумбіє нашої духовності.
Київська Русь і Галицька Русь — із їхньої єдності вродилась українська нація. Нація трудова, неагресивна і винятково обдарована, яка навіть і в умовах несприятливих спромоглася збагатити своїми духовними цінностями і європейську, і світову культури.
Формування нації визначалось багатьма чинниками. Звичайно, волелюбний дух козацтва — це Україна. Україна — це і Шевченко з титанізмом його творчої могутності, і розум геніального Потебні та математика Остроградського, це й енциклопедизм Івана Франка, і витонченість інтелігентки Лесі Українки та її матері Олени Пчілки, це й невсипуща праця Бориса Грінченка та ще багатьох-багатьох.
Для світу Україна була справді «земля невідома», загадкова земля в центрі Європи, небагато хто там знав, яке зло чинилося на цій благодатній землі.
Індиферентність громадської думки західних країн до проблем України свого часу нами сприймалася з болем, була для нас тим більше прикрою, що Україна завжди тяжіла до європейської культури, усвідомлювала себе її органічним компонентом.
Нині помітно зростає інтерес до України.
«Ви сильний народ»,— сказав нещодавно в Борисполі високий заокеанський гість, мабуть, це був не лише вияв дипломатичного етикету.
Ми сильні вже тим, що всі жахіття пережили, все витримали і не загинули. Україна сильна, бо виявила світові ціле ґроно геніїв таких масштабів, як Шевченко, Бортнянський, Гоголь, Франко й Гру шевський. З України пішли на простори планети такі наші сучасники як геніальний Вернадський, скульптор Архипенко, всесвітньо відомий математик Микола Боголюбов — і це ж усе Україна, і все це свідчить, який вона має могутній, дивовижних можливостей потенціал.
(386 сл.) (За О. Гончаром)