Творче завдання: доповнити текст переказу описом власних вражень від відвідування музею.
Для чого існують музеї? Для того, щоб у них пізнавати культуру, відчувати дух народу — від давнини до сучасності. Коли турист приїжджає до Києва чи будь-якого іншого міста з метою пізнати його, запам’ятати його образ, то спочатку він просто милується архітектурою, парками, вулицями, розкішними фасадами будинків. Перш, ніж завітати до театру, він, звичайно, шукатиме музеї, бо саме там відчує подих історії та культури, саме там зможе замислитися, зосередитися, майже доторкнутися до Вічності.
Як, перебуваючи в Парижі, не піти до Лувру або в Санкт-Петербурзі — до Ермітажу. Я ходив по Ермітажу тижнями і не уявляв, що цей музей десь закінчується. Так, треба ходити, ходити, ходити, дивитися і відчувати… І, пізнаючи щось нове в історії, мистецтві, літературі, дивуватися народженню нових почуттів у самому собі. Напевно, для цього й існують музеї. Пам’ятаю, як років тридцять тому я вперше переступив поріг меморіального музею Івана Франка у Львові. Жоден музей світу, де я не був, не справив на мене такого враження, ніде я не перейнявся цією атмосферою, не відчув такої близькості до письменника. Я відчув, що там є його Дух… От зараз Франко вийшов, мабуть, до якоїсь львівської кав’ярні, але він повернеться, він має повернутися. І це почуття я зберігаю вже багато років, воно допомагає мені читати і пізнавати Франка.
На сьогодні роль київського музею Шевченка в нашій культурі неоціненна. Музей може відіграти відповідну роль у висвітленні життя і творчості самого Шевченка. І в наповненості експозиції нам допомагає сам Тарас Григорович своїм художнім талантом. Наша багатюща колекція його мистецької спадщини дає можливість представити його як художника, додаючи до літературної експозиції неповторні живописні барви. Але відобразити життєвий шлях митця як письменника, художника — дуже важко, проте це не найскладніше. Бо роль музею Шевченка в нашій культурі не обмежується та не визначається лише висвітленням спадщини Тараса Шевченка. Значно вища роль цього музею. Він має виховувати живу історичну пам’ять, відчуття власної історії, культури.
Я вже багато разів казав і ще раз повторюю, що в такий музей, як наш, кожен киянин має приходити не двічі — тричі за життя, а кілька разів на рік. І щоразу він повинен побачити щось нове.
Мають діяти культурно-освітні програми зі статусом державних, куди входитиме відвідування школярами музею Шевченка — хоча б раз на рік протягом усього навчання.
Відвідування музею дає часом імпульс до душевного розуміння, без якого нам ніколи не виховати ні читача, ні прихильника української культури. Наприклад, відвідавши музей Нечуя-Левицького у Стеблеві, можна глибше зрозуміти особистість і творчість письменника, ніж читаючи підручник. Музей дає змогу потрапити в середину культури, доторкнутися до її душі.
Будучи великим прихильником футболу, ризикну сказати, що поряд із футболом чи навіть перед нього культура спілкування з музеєм має увійти у свідомість нашої молоді. І, окрім уроку футболу, може, варто було б увести в наших школах музейний урок.
(446 сл.) (За С. Гальченком)