Людина землi у фiлософському осмисленнi Олександра Довженка (за кiноповiстю “Зачарована Десна”)
О. Довженко великий не тiльки як режисер, а й як публiцист i письменник, автор багатьох чудових творiв, як-от: “Повiсть полум’яних лiт”, “Україна у вогнi”, “Поема про море” та iншi. Серед творiв, що виникли пiсля Великої Вiтчизняної вiйни, одне з найпочеснiших мiсць посiдає його повiсть “Зачарована Десна”.
Вихований у любовi до працi, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей i їхню красу саме в трудi.
У своїй кiноповiстi письменник змальовує наддеснянських селян, якi становлять узагальнений образ дореволюцiйного українського селянства з його високими повсякденними буднями. Дорогi Довженку земляки – працьовитi, сильнi фiзично, мудрi життєлюби, хоча й жили у великих злиднях. Нелегка доля випала Сашковому батьку, який багато “землi виорав” i “хлiба накосив”, але так i не мiг у дореволюцiйнi часи вирватися з кайданiв бiдностi. Через це i Бога прокляв, i попа вигнав з двору, i “зневажав начальство i царя”.
З любов’ю говорить Довженко про свою матiр, яка любила “саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало”. Образ матерi постає перед нами як взiрець працьовитостi i доброти.
У нелегкiй працi пройшло життя дiда Семена, “схожого на Бога”… Вiн “прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок”, пахнув “теплою землею i трохи млином”.
Захоплено пише автор про чудесний талант косаря дядька Самiйла. Сусiди забули його прiзвище i звали просто косар. Вiн так вправно володiв косою, що мiг би за добрий харч обкосити всю “земну кулю”. Тут у художнiй формi звеличено руки селянина, якi символiзують працьовитiсть усiх хлiборобiв. А коротконогий мисливець Тихон Бобир, що, йдучи на полювання, забув дома курок вiд рушницi уособлює добродушнiсть i лагiднiсть селянської натури.
Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сiна, як бувало у родинi малого Сашка, хлiбороби, проте, високо цiнували людську гiднiсть, чеснiсть, роботящi руки, поетизували працю, яка виступала головним критерiєм моралi селянина.
Винятково важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. “Жили ми в певнiй гармонiї з силами природи. Зимою мерзли, лiтом смажились на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас заливало водою. I хто цього не знає, не знає тiєї радостi i повноти життя”.
Отже, кiноповiсть “Зачарована Десна” – це гiмн людинi працi, яка своїми руками вирощує хлiб i створює всi земнi блага. Заклик любити життя, цiнувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й щасливою, не забувати, якого ти кореня i що дав тобi твiй народ та батьки, щоб ти став гiдним сином їх, – така iдея кiноповiстi “Зачарована Десна”.