БЕЗСМЕРТНА ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижа­лях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, бу­дуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворо­бою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Пере­буваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертву­вати собою:

Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна. Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянуть ще раз на рідну країну…

Україна стала її душею. Поетеса не бажала змиритися з підневільним становищем своєї нації. Бажання перемогти хворобу злилось у Лесі Ук­раїнки з бажанням звільнити дух земляків із кайданів рабства. У поезії «Сопіга зреш зрего!» видбиті всі порухи душі поетеси, основою яких був протест проти власного безсилля і безсилля співвітчизників. Ідея духов­ного об’єднання з метою визволення країни знайшла своє втілення у ба­гатьох її творах:

Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою.

У своїх творах поетеса прославляє борців, які здатні на будь-які тор­тури заради щастя народу. Читаючи поему «Давня казка», я дивувалася стійкості й мужності поета у боротьбі за волю рідного краю. Адже він го­товий і на смерть заради щастя народу.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі.

А скільки щирості й любові до рідного краю у пейзажній ліриці Лесі Українки:

Поглянуть іще раз на рідну країну, Поглянуть іще раз на синій Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені все одно… Леся Українка написала багато творів, але якби в її поетичному до­робку була тільки «Лісова пісня», то саме це вже забезпечило б їй без­смертя. Ніжний, чарівний образ Мавки навіки увійшов у моє життя. Мавку чарує в людині її духовна краса. Вона сама не помічає того, що стоїть вище за користолюбивих і заздрісних людей, які виросли в праг­матичному суспільстві й стали його жертвами. Воля для Мавки є найне-обхіднішою умовою в житті. «Ну як таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер пропаде»,— дивується вона. Лісова красуня вражає мене своєю мужністю у боротьбі за людину, готовністю прийти на самопожер­тву заради її щастя. Мавка пішла до людей, але не змирилася з обстави­нами, а вступила у боротьбу за людину, щоб вона змогла «своїм життям до себе дорівнятись». І саме в цьому, на мою думку, її велич.

Проблеми, порушені у «Лісовій пісні», хвилюють і наших сучасників. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу людини. Я не розу­мію тих, хто обманює самих себе, говорить про свої високі почуття, яких насправді немає. І мені хочеться звернутися до них словами Мавки: «Не зневажай душі своєї цвіту… »

Леся Українка залишила нам світлу зброю, своє чисте слово, ніжну музику. Життєвий і творчий шлях поетеси щедро пересипаний тернами, однак вона вперто йшла до мети і здійснила свій подвиг.