Проблема з’ясування походження і рукописного, і друкова­ного слова кожного народу має принципове значення, оскільки йдеться про стан розвитку культури цього народу, його роль у загальному цивілізаційному поступі. Надто ж для українців. Адже саме історія української книги як найважливішого чинника культури в умовах багатолітньої бездержавності нації дає багато матеріалу для роздумів на тему про непереможність культурних прагнень народу, що пробудився до свідомого національного життя.

Давні київські літописи донесли сучасникам цікаві свідчен­ня особливо шанобливого, навіть побожного ставлення наших пращурів до книжки. Ось з яким глибоким переконанням і ві­рою в просвітницьку силу книжкового слова пише про це знаме­нитий автор «Повісті минулих літ»: «Велика користь буває лю­дині од учення книжного. Книги є ріки, що наповнюють увесь Всесвіт. Се є джерела мудрості, бо в книгах є незмірна глибина».

Такі писемні свідчення переконують у тому, що наші пращури мали не лише загальне уявлення про книгу, а й були добре обізнані з нею — уміли її не лише читати, глибинно поціновувати, а й творити.

Раніше стверджували, що джерела рукописної справи, запро­вадженої нашими пращурами на праукраїнських землях, можна вивчати лише з початку одинадцятого століття, тобто від часу після офіційного прийняття й поширення християнства в Київ­ській Русі. Але вже в життєписі великого болгарського просві­тителя та проповідника Константина, який прибув на землі на­ших пращурів як місіонер, читаємо, що в Києві він знайшов Євангеліє та Псалтир, писані «руськими письменами».

Ще давнішими за релігійні книжки є рукописні твори, вико­нані на кістяному знарядді так званим піктографічним письмом, віднайдені археологами на Київщині. Створення цього малюн- кового тексту (групи знаків, що нагадують свастику, зиґзаґ, де­рево, хвилю тощо) датують четвертим-п’ятим століттям нашої ери.

У тому, що в дохристиянські часи наші предки мали письмо, переконують нові знахідки й відкриття вітчизняних і за­рубіжних дослідників як давнішого, так і останнього часу. Одне з переконливих свідчень — текстй в печерах і гротах святилища Кам’яна Могила на Запоріжжі. Тепер це Державний історико- археологічний музей-заповідник «Кам’яна Могила», який у май­бутньому, певне, уважатимуть ще одним чудом світу.

Світова слава до цього своєрідного жовтого кам’яного острова в безмежному приазовському степу прийшла порівняно недавно, коли археологи відкрили тут дивовижну колекцію написів на пли­тах, захованих у великих печерах і гротах. Вік написання текстів на них датується сьомим-третім тисячоліттями до Різдва Христо­вого. У шістдесяти печерах віднайдено майже сто п’ятдесят текстів, написаних малюнковим письмом.