Пролітав дрібний сніжок, осідав білими купками між грудками, а коли повівав вітерець, ті купки ворушились і перекочовували з одного місця на інше. Неначе тополиний пух, сніжинки тулилися край дороги, западали між корінням дерев, віялись по стежинах, забиваючись у суху траву. Дерева стояли у білім мареві. Іній ще з ночі густо вкрив кожну гілочку, посріблив очерети і осоку. А на ставу проти ранішнього сонця виблискував ясинець — перший льодок, рівний і чистий, як скло. Ніч була тиха і місячна, ще з вечора брав мороз, пощипував дітвору за носики і за вушка, а десь опівночі скував береги і засклив ставок суцільною дзеркальною шибкою. Проміння відсвічувалось в тому дзеркалі, і край берега, попід греблею, витанцьовували сонячні зайчики.
(113 сл.) (За В. Грінчаком)