Можна використовувати в лекції і розповіді про історичні події, якщо вони підтверджують чи, навпаки, спростовують основну тезу лекції. Наприклад, на лекціях з історії, релігієзнавства можна було б навести приклад трагедії афінських стратегів, описаної Ксенофонтом у “Грецькій історії” (том 1, с. 7). Афінські стратеги врятували своє рідне місто у жорстокій битві з морськими силами Спарти.

“Оскільки цей бій відбувався під час страшної бурі, і оскільки потрібно було завершити перемогу переслідуванням супротивника, то флотоводці не могли вжити достатніх заходів, щоб підібрати трупи загиблих і забезпечити їм похоронний обряд. Таке недотримання давнього звичаю викликало ненависть родичів загиблих і справа скінчилася тим, що герої були засуджені на страту афінськими народними зборами. Це, зрозуміло, призвело до того, що в наступній битві командувач флоту більше піклувався про трупи, ніж про перемогу, а рік по тому обезголовлений афінський флот зазнав повної катастрофи при Егоспотомах, що й вирішило найближчим часом результат Пелопоннеської війни” [84, с. 23].

Афіняни вірили в страшну долю людини, позбавлену поховання, а релігія відокремлює душу від тіла, що пом’якшує культ мертвих, коли поховання людини не вважається настільки істотним. Адже зараз уже стало традицією спускати вінки на води моря чи озера, де загинули люди, коли їх поминають родичі чи друзі.

У лекціях можна використовувати історичні події давно минулих днів: Троянську війну, переслідування інакомислячих у період середньовіччя, що виявилося в інквізиції церкви, Варфоломіївську ніч, Французьку буржуазну революцію, період нашестя Наполеона в Росію тощо. Не менш показовими можуть бути і теперішні історичні події: путч ДКНС, зруйнування табору соціалізму, розпад СРСР, початок економічного перетворення в країнах СНД та інше. Важливо, щоб історичні події підтверджували думки лектора, тоді лекція буде особливо запам’ятовуватися.

Використання у лекційному матеріалі історичних подій може бути не тільки в лекціях з історії, політології, релігієзнавства, культурології, демографії, а й при викладанні інших суспільних дисциплін. Наприклад, в лекції, що стосується моральності, можна нагадати історію про виникнення гостинності: “Даю, щоб ти дав!”.

У первісному світі обмін подарунками та гостинність призводять до таких дивних форм “взаємності”, як обмін дружинами або віддання гостю власних доньок (так званий “гетеризм гостинності”). Ці гіперболи, що нагадують дивні перебільшення реальних рис в примітивному мистецтві, відіграють на перших етапах історії цілком поясненну роль. Так, виражаються крайні символи суспільного згуртування, незрозумілі сучасним людям, оскільки “взаємність” надається їм об’єктивно, як примусовий факт суспільного розподілу праці. Гостинність та дарування належать зараз до добрих звичаїв, які прикрашають суспільство, а не до його істотних умов [84, с. 61].