У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну группу. Та це не всі українці, що зробили внесок в перемогу в Великій Вітчизняній Війні. Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо. Виробничі колективи України разом з місцевим населенням починали відразу налагоджувати підприємства. Працювати доводилося в складних кліматичних умовах, без відпусток і вихідних, по 12-14 годин на добу. Нерідко робітники тижнями не спали і їли в цехах. Героїчною працею відзначалися українські машинобудівники.

Пілпілля. Нацистський «новий порядок» викликав хвилю обурення в Україні. Однією з найпоширеніших форм боротьби з окупантами був саботаж. Поступово пасивні форми опору переростали в активні: антигітлерівське підпілля і партизанський рух. Організація підпільної та партизанської боротьби була покладена на більшовиків та комсомольські комітети, яких зобов’язували діяти в контакті з військовими. Форми боротьби партизанського та підпільного руху: -диверсії на комунікаціях ворога,знищення ліній зв’язку,доріг,мостів; -розгром ворожих штабів,гарнізонів,комендатур тощо; -збір розвідувальних даних; -розповсюдження листівок,газет із закликами до боротьби проти окупантів; -рейди в тил ворога.

У результаті партизанський та підпільний рухи перетворилися на важливий чинник перемоги над ворогом.

Наприкінці 1942р. німецький тил вже розхитували добре озброєні та навчені рейдові з’єднання під керівництвом О.Федорова, С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова. Особливо активним партизанський рух став в 1943р.: партизани підривали мости та ешелони. «Рейкова війна» – один з найефективніших способів ведення війни, адже вона дозволяє завдати значних руйнувань малими силами