«Велесова книга» — унікальна й незвичайна знахідка для українських читачів. Щоправда, за кордоном фахівці й любителі роздумують над за­гадковою книгою з «дощечок» уже з півстоліття.

Якщо цей язичницький літопис історії Русі справжній, а не майстер­на підробка, то перед нами відкривається ціла сторінка непізнаного з жит­тя наших предків. Виявляється, Русь ІХ ст. була не варварською краї­ною, а культурною, яка цікавилася минулим і знала його. Існувала там ще до прийняття християнства своя писемність. Релігія — світла й гума­ністична: руси не вважали себе виробом бога, його речами, а мислили себе його нащадками, внуками Даждьбога. Не було навіть поняття пекла.

На відміну від відомих літописів, «Велесова книга» — не опис князю­вань, а скоріше збірник релігійно-повчального змісту. Дуже шанували руси своїх дідів і пращурів, тому розповідали про їх діяння. На прикладі

їх життя утверджували необхідність єднання, любові до батьківщини, віри у своїх богів, які допомагали у боротьбі з ворогами.

Світ уявлявся нашим предкам у трьох субстанціях: Яве — реальний світ, Наве — світ померлих, нематеріальний, потойбічний, і Праве — світ істи­ни, законів, що керують Явою.

Оповіді про богів Велеса, Перуна, Сварога, Даждьбога, Хорса, Ярила, про Дніпро, Дон і нашу землю оповиті щирістю й поетичністю народно­го світогляду. Ось як про край прадавніх українців написано на четвертій дощечці: сини Орія вирушають у землі, де течуть «мед і молоко». На шістнадцятій дощечці написано про широченну Рай-ріку, що тече до моря. Це про Дніпро. На п’ятнадцятій сторінці «дерев’яної книги» оспівані пе­ремоги праведного Кия і Києва-града.

На одній дощечці є такі слова: «А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас невільників». Значна частина дослідників, по­силаючись на ці слова, ввжає, що «Велесова книга» — це оборона віри предків, це — клич на захист давніх духовних святинь.

Русам доводилося багато воювати, щоб не потрапити у рабство. Вони виявляли велику мужність у боротьбі й терплячість та наполегливість. «І була та боротьба і битва велика тридцять літ,— пишеться на сьомій до­щечці.— І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, поли­шили нас. …Так і греки хотіли підкорити нас… і ті полишили нас у спокої».

І ще є одна приваблива думка у цій книзі: краще торгувати, аніж во­ювати.

«Велесова книга» дає своїм читачам не лише знання з історії, а й при­носить естетичну насолоду поетичними образами Птиці-Матері, Матері-Слави, Обідоносиці та іншими, символічністю й метафоричністю ви­словів, патріотичною наснагою. Таємниці «дощечок» ще чекають своїх дослідників.