Іван Петрович Кавалерідзе — видатний український режисер кінодраматург і скульптор. У долі цієї лю-дини було щось фатальне. Не випадково ЮНЕСКО назвало його «українським Мікеланджело».
Свій творчий шлях Кавалерідзе розпочав 1938 року з фільму «Злива». Ця стрічка присвячена історії Укра-їни з часів Гайдамаччини і вирізняється оригінальним художнім рішенням.
За три роки до цього під враженням від вистави Леся Курбаса «Гайдамаки» Кавалерідзе зняв «Коліївщи-ну», а в 1935 році створив картину «Прометей», на яку гнівно відреагували критики, адже у фільмі було в неви-гідному світлі представлено радянську імперію, зачіпалась тема непокори грузинського народу. У результаті Івану Петровичу порадили знімати кіноопери. Однак і в цьому жанрі він виявив себе як новатор, створивши першу українську кінооперу «Наталка Полтавка».
Лише наприкінці 50-х Кавалерідзе отримав можливість знову працювати в художньому кіно. З’явилися його фільми «Григорій Сковорода» і «Повія» (за мотивами роману Панаса Мирного).
20
У роки Великої Вітчизняної війни Кавалерідзе під впливом Олега Ольжича, Олени Теліги й Уласа Самчука очолив Комітет у справах мистецтв Київської міської самоуправи. Це була організація самопорятунку, адже окупований Київ був зруйнований, не було ні води, ні хліба. Також треба було рятувати від фашистів відомих діячів культури.
Комітет надавав єврейським сім’ям притулок у селах Київської області; рятував молодь від відправки до Німеччини; показував вистави, за які актори одержували гонорар продуктами. Та згодом організації довелося припинити свою діяльність.
Іван Кавалерідзе — такий собі «триголовий геній». Він і скульптор, і режисер, і драматург. Але ніколи не був кінорежисером серед скульпторів і скульптором серед режисерів. Іван Петрович легко міг переходити з однієї іпостасі в іншу. Він говорив, що закони в мистецтві одні: добро — зло, чорне — біле, світло — тінь, тільки методи різні, головне ж — думка, почуття.
Сміливі авангардні роботи Кавалерідзе в радянські часи не брали в музеї, адже вважалося, що така твор-чість буде незрозумілою радянській людині.
Вершиною творчості Кавалерідзе стала скульптура «Журавлі летять». У ній навіть не смуток, а розпач: ледь стоїть покалічена людина з милицею, половина голови в неї відірвана, але одухотворене обличчя тягнеть-ся до неба, де летять журавлі. Саме такий вираз обличчя був у самого скульптора, коли його ховали…