План
I. Історична місія людини на землі — творити добро, жити за законами людської моралі.
II. Утвердження в поезії В. Симоненка неповторності людської особистості.
1. «Усмішка твоя — єдина…».
2. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі інші ходитимуть люди…».
3. «Сьогодні усе для тебе…».
4. «І жити спішити треба…».
5. Простота й задушевність вірша «Ти знаєш, що ти — людина?», особливості його композиції та художніх засобів.
6. «Праця людини — окраса і слава, праця людини — безсмертя її!» («Безсмертні предки» В. Симоненка).
7. «Можна жить, а можна існувати, можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати ті, що не палають, не горять!» («Можна» В. Симоненка).
8. «Було і буде так у всі часи: любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси». («Любов» В. Симоненка).
9. «Та хай ніколи смуток не поборе нестримної любові до життя». («Ви плачете?.. » В. Симоненка).
III. Любов до людини, до рідної землі — головна прикмета поета В. Симоненка.