Життєва основа роману Василя Барки “Жовтий князь”
Ранiше слово “емiгрант” викликало в мене негативнi емоцiї, а зараз я, навпаки, шукаю твори емiгрантiв, щоб прочитати правду про долю України. Я вдячна Вам, Василю Барка, Вам, Улас Самчук, Вам, Iване Багряний за те, що ви знайшли у собi смiливiсть i дали повну картину того страшного явища в Українi – голодомору.
Не знаю чому, але я беззастережно повiрила цим авторам. Уже накопичилося досить iнформацiї, щоб мати уявлення про той страшний, 33-й рiк. Пухли старi й малi, вимирали роди i села, назавжди зникали прiзвища; смерть чигала по селах i мiстах, не випускаючи iз рук своєї кривавої коси. 1933 року Україна була бiльш схожа на поле бою або суцiльну могилу.
В село весна повзла на лiктях,
Повзла по мертвих i живих.
Голод свiдомо планувався ще з лiта 1932 року. Плани здавання зерна державi були вищими, нiж реальний урожай. У жовтнi 1932 року партiйно-державна верхiвка ухвалила холоднокровне рiшення: вийти з кризи шляхом конфiскацiї запасiв зерна у хлiборобiв. За кiлька мiсяцiв надзвичайнi комiсiї пiд керiвництвом найближчих спiвробiтникiв генсека – Кагановича, Молотова, Постишева – викачали з українських селян внутрiшнi фонди – продовольчий, фуражний, насiнневий. Представники мiсцевої влади органiзували в селах спецiальнi бригади, якi викликали по одному всiх селян, вимагали негайно на станцiю вiдвезти мiшок зерна. Вiдпускали тiльки пiсля того, як селянин погоджував ся. Це було не хлiбоздавання, а розбiй. Багато селян накладали на себе руки.
Архiвнi документи i газети свiдчать, що в усiх мiсцевостях України, крiм прикордонних, були подвiрнi обшуки з конфiскацiєю всiх запасiв їжi, заготовлених людьми до нового урожаю. Це було карою за нiбито куркульський саботаж хлiбозаготiвель, а фактично – акцiєю, свiдомо спрямованою на фiзичне винищення селянства.
Голод лютував, Сталiн на Пленумi ЦК цинiчно заявив: “Ми, безперечно, досягли того, що матерiальне становище робiтникiв i селян по-лiпшується з року в рiк. У цьому можуть сумнiватися хiба що тiльки запеклi вороги Радянської влади”. Люди у селах їли мишей, щурiв, горобцiв, траву, борошно з кiсток, кору дерев. Тисячi селян iшли в мiста, намагаючись урятуватися, але дороги були блокованi i селянам хлiба не продавали. Були випадки, коли батьки пiдкидали своїх дiтей, просто їх кидали, їли жаб, трупи коней i навiть люди їли людей. Це був суцiльний жах, за рiк в Українi вимерло з голоду до 10 млн чоловiк. I що найстрашнiше – зареєстровано 10 тисяч судiв над людожерами. Так це тi, що зареєстрованi…
Письменник з дiаспори Василь Барка вiдтворив цю народну трагедiю i романi “Жовтий князь”, створивши символiчний образ Жовтого князя – демона зла, який несе з собою руйнацiю i спустошення, сiє муку i смерть.