Iмпресiонiстичнi засоби зображення дiйсностi в новелi Миколи Хвильового “Кiт у чоботях”
Хвильовий пiсля В. Стефаника i М. Коцюбинського створив в українському письменствi свiй стиль, своєрiдний рiзновид лiрико-романтичної, iмпресiонiстичної новели. Одна з новел письменника “Кiт у чоботях”, хоч i має у своїй основi реалiстичний фундамент – складнi роки громадянської вiйни, мiстить потужний лiрико-iмпресiонiстичний струмiнь. У цiй новелi реалiстичнi подiї поданi немов крiзь призму iмпресiонiстичного сприйняття дiйсностi.
Для того щоб проаналiзувати новелу “Кiт у чоботях” з цiєї точки зору, коротко згадаємо сутнiсть i естетичнi засади iмпресiонiзму.
Iмпресiонiзм – художня течiя в мистецтвi другої половини XIX – поч. XX ст. Хоч вiн виник у колi художникiв, але швидко принципи iмпресiонiстичного зображення довкiлля перейшли в лiтературу. Письменники намагалися витончено, через художнi деталi передати суб’єктивнi моментальнi й мiнливi враження вiд чогось та найменшi вiдтiнки вiд спостережень навколишньої дiйсностi. А вона перебуває в постiйнiй мiнливостi. Отже, завданням iмпресiонiстiв було “впiймати” i зафiксувати неповторну мить враження вiд предмета, пейзажу чи iншого. Твори, як ранiше i полотна, писали деталями-мазками, що виражається у звукових, зорових, дотикових мiкрообразах чи його елементах. Динамiзм, процесуальнiсть, загадковiсть, розiмкненiсть у вiчнiсть – риси образу-iмпресiї.
Такi риси має, на мою думку, i образ “кота у чоботях” – товариша Жучка. Новелу “Кiт у чоботях” можна проаналiзувати в трьох аспектах: 1) специфiчна проблематика; 2) композицiйна органiзацiя; 3) образотворчi засоби.
Одна з найважливiших проблем у цiй новелi – проблема розбiжностi мрiї i дiйсностi. М. Хвильовий, як iмпресiонiст, намагається зобразити прихiд омрiяного щасливого майбутнього через людськiсть i безпосереднiсть товариша Жучка, зображує особистий час Жучка шляхом вiдходу вiд iсторичного часу, але невблаганна дiйснiсть показує справжнє становище справ.
А звiдси – два часовi плани: омрiяне майбутнє (або манливе минуле) i протиставлене йому непривабливе сьогодення.
Мрiя: “…зав’язка – Жовтень, а розв’язка – соняшний вiк, i до нього йдемо”.
Реальнiсть:
– падiння моральних устоїв у суспiльствi за революцiйнi роки;
– брак палива i багато чого iншого;
– невирiшене нацiональне питання (росiяни i українцi);
– правда про товариша Жучка.
Якщо ми спробуємо визначити композицiю новели, то вона вiдсутня. Точнiше, нема класичної композицiї iз зав’язкою, розвитком дiї, розв’язкою, а є окремi сюжетнi мазки. А це прямо зазначає iмпресiон iстичнiсть композицiї твору. Сам автор новели попереджує: “А зав’язки-розв’язки так вiд мене й не дочекаєтесь… Розв’язка в гiтарних поетiв…” Якi мазки в композицiї новели можна побачити? Я вважаю, що основних п’ять:
1) зображення товариша Жучка (що спiввiдноситься з описом людини в класичнiй побудовi твору. Там опис – позасюжетний елемент);
2) громадянська вiйна, товарний потяг;
3) випадкова зустрiч лiричного героя з товаришем Жучком по закiнченнi вiйни;
4) “дискусiя”;
5) правда про товариша Жучка.
Цi мазки мiж собою безпосередньо мало пов’язанi, але окивнуши одним поглядом усiх разом, складається бiльш нiж рельєфна картина цього часу. Можна навiть зробити прогноз розвитку суспiльства, виходячи iз цих фактiв.
Що ж до iмпресiонiстичних образотворчих засобiв, то тут їх багато. Наведемо лише кiлька яскравих прикладiв.
Як автор новели зображує свою головну героїню? Неiмпресiонiст почав би це робити описово. М. Хвильовий це робить по-iншому: вiн нiби нiчого прямо не говорить про людину, а певне враження в нас складається: “Гапка – глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо”. Або: “А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або срiблом”, “Гаптований – запашне слово, як буває лан у вереснi або трави в сiновалах – трави, коли йде з них дух бiляплавневої осоки”. Автор для зображення товариша Жучка використовує незвичнi асоцiативнi i миттєвi образи: “Кiт у чоботях”… теплий i близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечiр у червiнцях осени.
Яким чином автор зображує конкретнi елементи образу героїнi? Наприклад, очi: “…коли на бузину впаде серпневий промiнь – то теж її очi”, а “нiс – головка вiд цвяшка: кирпатенький…”
Автор майже нiчого не сказав про дiвчину, а в кожного з нас перед очима свiй образ.
Наступний приклад. М. Хвильовий тiльки називними реченнями i звуконаслiдувальними словами зображує всю буремнiсть довгих рокiв вiйни:
“Плак`ати! Плак`ати! Плак`ати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плак`ати! Плак`ати! Плак`ати!
Схiд. Захiд. Пiвнiч. Пiвдень.
Росiя. Україна. Сибiр. Польща.
Туркестан. Грузiя. Бiлорусiя.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Мiсяць, два, три, шiсть, дванадцять… ще, ще, ще…
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Мчались мiсяцi”.
Куди ж подiлись “коти в чоботях” – товаришi Жучки? Бо “Товариш а Жучок N1 нема”. Замiсть – N2, 3, 4 i т. д. Може, загинула пiд час безкiнечних воєн, може, перетворилася, за словами самого М. Хвильово го, “на свiтову сволоч”, а може, стала звичайним бюрократом. Але неповторний образ товариша Жучка автором запам’ятався назавжди.