Архів позначки: жорстокість

САТИРИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ЕКСПЛУАТАТОРІВ У РОМАНІ П. МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

План

I. Антагоністичні протиріччя у суспільстві напередодні і під час ре­форми 1861 року за романом «Хіба ревуть воли…».

II. Авторське ставлення до кривдників народу в романі «Хіба ре­вуть воли…».

1. Чиновники — «пиявки людські».

2. Формальна «демократія» земства.

3. Жорстокість і ненаситність великих панів-землевласників.

4. Зрада козацької старшини.

5. «Не так пани, як підпанки».

III. Соціально-психологічна мотивація вчинків головних героїв че­рез викриття панської влади та їх прислужників за часів кріпос­ництва та після реформи.

ПОЄДНАННЯ РЕАЛЬНОГО І ФАНТАСТИЧНОГО В ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА»

Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор, майстерне використання багатств народно-пісенної творчості забезпечили п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом і досі проходять вистави «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» в театрах нашої країни.

Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлен­ня — все це робило твори Квітки-Основ’яненка зрозумілими всім. Украї­нська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику до­велося йти неторованими дорогами. В основі мови Квітки-Основ’яненка лежать говірки Слобідської України. Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що Квітка «має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».

У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управління козацької старшини ХУІІІ ст., письменник картає парази­тизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантас­тичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фан­тастики, вірувань у нечисту силу, відьом.

Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістря-ка-п’яниці «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…» Хіба не найвищий доказ «кмітливості» писаря його знаменита хворостина!

Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з інши­ми, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго мож­на чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чо­му не винними жінками, щоб виявити відьму.

Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будь-який злочин, вхо­дить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити його «з чотирьох кінців». Забрьоха примушує козаків замість служби обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.

Як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, події в «Ко­нотопській відьмі» переплітаються з фантастикою. Що тільки не ви­творяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про це можна прочитати в багатьох легендах. Навіть відношення до відьми після смерті було традиційним: «.зарили ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила».

«Конотопська відьма» спрямована своїм просвітительським вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування про­вінційного панства.

ЩО ДАЛО МЕНІ ВИВЧЕННЯ БАЙКИ У ШКОЛІ?

Протягом навчання у школі я познайомився з байками Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова. Байка увійшла в моє життя як своєрідна казка з життя тварин. Так байки я сприймав у ранньому ди­тинстві, коли в початковій школі ознайомились ми з таким твором як байка. Байки вчили нас бути щедрими на добро, на правду, на красу.

Уже в 5—7 класах ми вчилися критично оцінювати події, заглиблю­ватися в алегоричний зміст байок, що захищали інтереси скривджених і пригноблених.

Байки наших українських байкарів — це глибокі спостереження життя, в яких виявляються критичний розум людини, дотепний і дошкульний гу­мор, демократичні погляди.

Назавжди в моїй пам’яті залишаться мудрі слова П. Гулака-Артемовського з твору «Пан та Собака»:

Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума угодити!

І хоча ця байка розповідає про безправне життя кріпака, викриває соціальні проблеми часів кріпацтва, ми вчимось у неї не бути жорсто­кими, не знущатись над беззахисними, не бути самодурами у житті.

Байки Є. Гребінки осуджують події того часу, але я вважаю, що можна провести паралель і з сьогоденням. «Ведмежі суди» і сьогодні є у нашому житті, тож і нас байка вчить бути чесними і справедли­вими.

Байки Л. Глібова вчать нас поглянути на себе з боку, критично ос­мислити риси свого характеру і вчинки. Байки Л. Глібова спрямовані проти паразитизму, марнотратства, жорстокості, бездушності людини. А хіба це не актуально і зараз?

Тож, читаючи байки класиків та сучасних письменників, ми вчимося критично осмислювати нашу дійсність і наші вчинки, замислюватися над тим, що треба робити конкретне, аби життя в нашій країні поліпшилося. Байки навчили мене помічати комічне в житті, де на кожному кроці є місце гумору.