Чи замислювався хто над тим, чому серед українських діячів культури так багато жінок? Мабуть, це риси національного характеру — гордість, ви­сока самосвідомість, прагнення до освіти і служіння громаді — привели їх до суспільно-корисної діяльності. А також традиція, яка тягнеться від давніх іще часів — княгині Ольги, Анни Ярославни, Галшки Гулевичівни, Насті Лісовської, Марії Заньковецької, Соломії Крушельницької, Лесі Українки та інших наших славних землячок. У цьому ряду стоїть і видатна українсь­ка письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська.

Хто, як не жінка, краще може зрозуміти жіночі проблеми? То ж пер­ший твір українською мовою — повість «Людина» — О. Кобилянська при­святила саме жінці, її прагненням та устремлінням. В уста головної ге­роїні Олени Ляуфер вона вклала свою програму жіночої емансипації, і цим прагнула пробудити своїх «сонних сестер», відкрити їм очі на їхнє дійсно принизливе становище у суспільстві: бути лише додатком до чо­ловіка і його оздобою. Уся система виховання й освіти дівчат того часу зводилася до оволодіння французькою мовою, танцями, манерами пове­дінки та основами домашнього господарювання. Вона зовсім не була спря­мована на те, щоб жінка могла сама себе забезпечити, а призначалася знову ж таки на розвагу чоловікам, на їхнє обслуговування. Головне для дівчи­ни — вдало вийти заміж, забезпечити собі заможне життя. Почуття при цьому до уваги не бралися — звикне, підкориться, сподіватися їй все одно ні на що. Письменниця підняла свій голос на захист тих бідних інтеліген­тних дівчат, що з якихось причин не змогли вийти заміж. Треба і їм дати можливість одержати відповідну освіту, роботу, щоб вони забезпечували себе матеріально, почувалися людьми, не принижувалися і не чекали чиєїсь ласки.

Олена Ляуфер повстала проти тупоумного, обмеженого міщанства, у якого картярство, пияцтво, плітки, заміжжя без любові заради багат­ства вважалися нормальним явищем, а чесна праця дівчини, читання сер­йозних книг і висловлювання своїх поглядів — безчестям. Олена не одна у своїй боротьбі — її підтримує сестра Ірина, потім студент-медик Лієвич. Цей сміливий, сильний, розумний і лагідний юнак (хоч був дещо не­зграбним у «світському» житті) привертає серце дівчини цільністю своєї натури, відкритістю поглядів і розумінням проблем жіночої емансипації.

Але життя посилає головній героїні випробування за випробуванням: смерть нареченого, безглузде самогубство брата; звільнення батька з ро­боти і його пияцтво; і, як наслідок, сім’я опиняється у страшній матері­альній скруті. Олена бореться з усіх сил, тримає на собі господарство, яке вони завели у селі, куди змушені були переїхати, приймає усі важливі рішення. Але сили нерівні. І дівчина не витримує, вирішує піти на само­пожертву — вийти заміж за нелюбого, але заможного чоловіка. Для цього вона змушена обманювати в цілому непогану людину, йти проти усіх своїх переконань і поглядів на шлюб (хоч завжди говорила, що в його основі по­винна бути взаємна любов). І таке весілля для неї рівнозначне духовному самогубству.

Як складеться доля героїні повісті далі, ми не знаємо. Але для нас важ­ливе те, що, за образним висловом Д. Павличка, «навіть переможені ге­роїні Кобилянської лишають враження сильніших людей, ніж їхні пере­можці».

Минуло багато років. За цей час жінки досягли в емансипації усього, що хотіли. Але з’явилися інші проблеми, тепер уже зворотного порядку: як звільнитися від тягаря звалених на себе чоловічих обов’язків і знову стати жінкою. Та що б там не було, героїні Ольги Кобилянської вчать нас ніколи не втрачати власної гідності, бути сильними і наполегливими в освіті, в досягненні своєї мети, не втрачати почуття милосердя і обо­в’язку перед ближніми. Читаючи твір письменниці, ми, крім нових ідей і думок, одержуємо ще й велику естетичну насолоду, недаремно деякі його сторінки називають «золотими краплями», «поезіями в прозі».