Архів позначки: «Ярослав Мудрий»

«ВИЩИХ Я НЕ ВІДАЮ СКАРБІВ, НІЖ МИРНИЙ ТРУД І ЩАСТЯ В МИРНІМ ДОМІ» (За драмою І. Кочерги «Ярослав Мудрий»)

11 клас, Твори з української літератури,

Іван Антонович Кочерга постійно шукав нові напрямки в своїй твор­чості. Він працював над драматичними поемами, історичними драмами, комедіями, водевілями. Він стояв на чолі драматичної поеми, особливос­тями якої є домінування внутрішнього конфлікту, реорганізація образів та осмислення вічних проблем.

Його п’єса «Ярослав Мудрий» — це історична драматична поема романтичного плану. В її основу покладені реальні історичні факти. Кочерга змальовує епоху боротьби з внутрішніми та зовнішніми во­рогами за єдність Київської Русі і її процвітання. Головною дійовою особою п’єси є князь Ярослав Мудрий. Разом із змалюванням історич­них подій драматург передає увесь спектр політичної і громадської діяльності князя. Його дійсно можна назвати видатною історичною особою. Це була людина, яка поставила собі за мету з’єднати всі руські землі в єдину могутню державу, зробити цю державу процвітаючою. Це була нелегка справа, бо в ті часи було багато ворогів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Дуже важко було з’єднати землі, які ворогували між собою. Також доводилося захищатися від печенігів, напади яких зав­давали величезних фізичних і матеріальних втрат. Усвідомлюючи все це, Ярослав розумів, що людям потрібна сильна людина, яка поведе їх за собою, яка примусить їх забути про особисті інтереси і дбати про інтереси загальнодержавні.

Мудрий лад

Не насадити кроткими руками. Немов троянд і лілій пишний сад. Як дикий ліс мотиками, роками Державне поле треба корчувать. Щоб виросла на ньому благодать.

Ярослав вже й так багато зробив для своєї держави. За це його народ і назвав Мудрим. На жаліючи самого себе, він боронив кордони Київ­ської Русі. Своєю діяльністю він значно збільшив авторитет Києва в світі.

Бо крепок князь і власть його міцна, Бо Ярослав залізними полками Всім ворогам дороги заградив, І божий мир, як сонце над полями Над Києвом і Руссю заяснів.

Ще однією його великою заслугою перед батьківщиною є перша на Русі збірка законів «Руська правда».

Прославлений за це навіки ти,

Що мудрий суд і громадянське право

Ти записав у книзі Ярослава

І «Руську правду» людям дарував, Щоб мир і труд в народі панував. Ярослав пройнятий щирою любов’ю до культури та освіти:

І добрій книзі більше я радію, Ніж золоту в коморі. Перебуваючи на найвищій державній посаді, він не відцурався від свого народу.

З усіх небесних благ Найвищим благом кров я цю вважаю, Що є з народом вірний мій зв’язок. Звичайно, у князюванні Ярослава було багато помилок, бо він є зви­чайною людиною.

Лилася кров братів — новогородців, Яку забув так скоро Ярослав… Він сам розуміє свої помилки і не намагається їх приховати:

Береться мудрість на із заповітів, А із шукань і помилок гірких. Ці спогади про минуле не дають йому спокою і в годину смутку він починає сумніватися в тому, чи все правильно зробив, чи не забагато жертв було заради його мети.

Але всі ці думки він відкидає геть.

Ні брехня! Здолав

Я ворогів не для своєї слави,

А щоб з’єднати Руськую державу

І запровести спокій на землі. Ця ситуація змальовує князя як справді сильну і вольову людину. Коли на Київ вкотре пішла орда печенігів, Ярослав сміливо йде у бій разом з іншими воїнами.

Що ж, бій — так бій! Скликати зараз рать! Не в перший раз нам ворога стрічать.

Військо печенігів було того разу остаточно знищене під Києвом, і це теж є великою заслугою Ярослава перед державою і народом.

Водночас Ярослав Мудрий — це лагідний та ніжний батько. Він дуже турбується про свою доньку Єлізавету, яку віддав заміж за варяга Гароль-да в Норвегію. І ці турботи не були безпідставними: Єлізавета, сумуючи за Києвом, гине на чужині. Це завдає Ярославові великого болю. Отже, Ярослав Мудрий — дуже суперечлива особистість. У ньому поєднують­ся такі несхожі між собою риси як честолюбство і любов до культури та освіти, великодушність і лукавство, щедрість і скупість.

І двох царів жига пече:

Як цар Давид, люблю я мирні гуслі,

Як цар Саул, вражаю їх мечем!

Діяльність Ярослава Мудрого як політика була спрямована на побуду­вання миру і спокою на Русі, що було так важливо в ті часи. Вищою цінністю для нього були «мирний труд і щастя в мирнім домі». Звичайно, не все, що він робив, було правильним, адже в нього було багато ворогів, які заважали його діяльності, та й нелегко було стояти на чолі такої величезної держави. Позитивно чи негативно вплинув Ярослав на подальший розвиток її історії — це залишимо історикам. Незаперечним є те, що Ярослав Мудрий був справжнім патріотом своєї батьківщини і зробив все, що було в його силах, для неї. Проблеми, які порушив Іван Кочерга в цьому творі акту­альні і для наших часів. Отже, непогано було б і нашим політикам звернути увагу на діяльність князя Ярослава, бо народ, який не пам’ятає свого мину­лого, не має майбутнього.

П’єса «Ярослав Мудрий» — разом із зображенням історичних подій — осмислює загальнолюдські цінності. Цей твір можна назвати одним із най­кращих творів української літератури ХХ століття.

«ЯРОСЛАВ МУДРИЙ» І. КОЧЕРГИ — ХУДОЖНЄ ВТІЛЕННЯ ІДЕЇ НЕЗЛАМНОСТІ НАРОДНОГО ДУХУ, ЛЮБОВІ Й ВІДДАНОСТІ СВОЇЙ ВІТЧИЗНІ

11 клас, Твори з української літератури, ,

План

I. Драматична поема «Ярослав Мудрий» — найвищий вияв талан­ту й історичного мислення І. Кочерги.

II. Нелегке болісне шукання правди й мудрості життя разом із на­родом на користь вітчизні.

1. Перевага будівничого напряму творчої енергії Ярослава Муд­рого над бойовим:

  • а) щира любов до книги, створення бібліотеки;
  • б) будівництво шкіл і храмів;
  • в) зміцнення миру між країнами через віддання дочок заміж за королів сусідніх держав.

2. Інтереси держави — вищі за особисті: «Раніш закон, а потім благодать».

III. «…Вищих я не відаю скарбів, ніж мирний труд і щастя в мирнім домі» (І. Кочерга).

МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ, ІДЕАЛИ НАШИХ ПРЕДКІВ (За драмою І. Кочерги «Ярослав Мудрий»)

11 клас, Твори з української літератури, , , , ,

Ярослав Мудрий… Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жор­стокий войовник і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів — «Руської правди», і князь, що залізною рукою скарав у міжу­собній боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхнен­ний будівничий…

У своїй п’єсі «Ярослав Мудрий» І. А. Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Перш за все ми можемо говорити про їхню безмірну, всеосяжну любов героїв до батьків­щини.

Заради неї, її спокою і розквіту, князь Ярослав веде свої полки проти Чюді, проти печенігів. А вже вставши — хоч не на довгий час — з бойо­вого сідла, береться будувати храми, бо для нього «мир і труд» — це бла­го основне». Ярослав твердо переконаний, що благо на своїй землі можна утвердити лише твердими законами:

Раніш закон, а потім благодать…

Свою любов до рідної землі князь зумів передати і своїм дочкам — Анні та Єлизаветі. Скільки любові, тепла, щастя в словах Єлизавети, коли вона говорить про Київ:

Коли сюди приїхали ми в маї, І солов’ї співали над Дніпром, Що миготів на сонці серебром, З того часу я Київ полюбила. І Анна, і Єлизавета з сумом діляться про те, що їм доведеться розлу­чатися з рідною землею, коли їх батько видасть заміж — Анну за фран­цузького короля, Єлизавету — за норвезького витязя Гаральда.

Але ще більш виразно драматург передає силу любові до батьківщи­ни у представників простого народу: Свічкогаса, Милуші, Журейка.

Веселий монах Свічкогас, любитель випити й пожартувати, тікає з ва­рягами, подорожує, плаває морями, але не може втопити у вині, заглу­шити дзвоном золота любові до рідного краю і повертається до Києва:

Стужився я за цвітом рути-м’яти, За Києвом знудився у сльозах… Ладен я свині пасти в цих ярах, Ладен свічки гасити по церквах, Ніж рицарем вельможним і багатим Розкошувати по чужих краях. Це й не дивно, як каже Сильвестр:

Хто вип’є раз дніпрової води, Тому ніколи Київ не забути.

Ідеали справедливості були священними для наших предків.

Микита — син новгородського посадника Косянтина, скривдженого Ярославом, живе прагненням відплатити за батька і весь Новгород. Влас­не, і в Київ у палати князя прийшов він, щоб помститися.

Але коли Микита переконується в правоті Ярослава, що той мріє про могутній Київ, найпрекраснішу державу, тамує свій гнів, глибоко ховає на дно душі жадобу помсти.

Уміли наші предки любити і ненавидіти, прощати і ставити на пер­ший план загальнодержавні інтереси!

Мені здається, що автор п’єси діями своїх героїв возвеличує також ідеал вірності: рідній землі, коханій, князю і т.д. Каменщик Журейко, засуджений на смерть, дізнавшись, що «за Доном збирається орда», мчить у Новгород, зби­рає рать, а потім прибуває до Києва і оповіщає про все Ярослава. Після смерті Милуші їде в далеку Тмутаракань, щоб там служити князеві. Милуша вияв­ляє велику мужність, голосно оповіщаючи про заколоти проти князя:

Не змовкну! Ні!

Верни Журейка! Ви на князя в злобі Підняли руку! Це, як відомо, коштувало їй життя.

Мене дуже вражає, скільки в поведінці Милуші скромності, поряд­ності, відвертості, делікатності. Це ознаки високої вихованості, які пере­давалися від покоління до покоління як високі моральні цінності народу.

Отже, читаючи п’єсу, ми маємо змогу прослідкувати моральні висоти наших предків: безкорисливу любов до батьківщини і ненависть до її во­рогів, працьовитість, доброзичливість, щирість, вірність у коханні, убо­лівання за рідними і друзями.