Архів позначки: “Вершники”

ТЕМА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»

11 клас, Твори з української літератури, , , , , , , ,

Тема громадянської війни стала провідною у творчості Ю. Яновського. До цієї теми звертався він у новелі «Чотири шаблі», а потім у романі «Вершники». У чому ж особливість подання цієї теми письменником? Передусім у підході до зображуваного матеріалу.

По-перше, незважаючи на ідеологічні реверанси, конче необхідні в ті роки, роман «Вершники» порушує проблеми загальнолюдські: сім’я, рід, честь, батьківщина. Розглядаються проблеми на матеріалі національному, а отже, всі події конкретизовані, поєднані з українсь­кою історією.

Задовго до сьогоднішнього погляду на моральні та історичні засади ідеології соціалізму Ю. Яновський у новелі «Подвійне коло» ставить пи­тання про цінність людського життя. Кожен із братів відстоює свою прав­ду, а ціна тої правди — життя брата. Ніби засліпило щось очі Оверкові, який в останні хвилини не тільки не милує свого брата Андрія, а ще й про­мовляє: «Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді і рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!» Хіба ж рід — не основа нації, що будує цивілізовану державу! Та Панасові Половцю не треба ні роду, ні держави, ні закону: «Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?» Отже, ціна волі — людсь­ке життя? Ю. Яновський подає зображувані події не стільки з погляду ідеології більшовизму, доктрини про класову боротьбу, скільки з позиції гуманізму. Саме в цьому його мистецька заслуга. Крім того, всі новели, з яких складається роман, побудовані на українському матеріалі. Автор писав саме про те, як пройшла громадянська війна Україною. Особливо яскраво відображено це у новелі «Дитинство». Ю. Яновський розповідає про дитинство «товариша Данила», якого ми побачимо у новелі «Баталь­йон Шведа». Ця новела розказує не тільки про дитинство одного героя. Це ніби екскурс в історію свого народу, його звичаї, в яких відображаєть­ся ментальність українців. Саме тут коріниться суть гуманістичного світосприймання його героїв: вони повинні шанувати людей, нести жит­тя і волю, берегти саме життя.

Ю. Яновський, зображуючи події громадянської війни, пішов далі, ши­роко узагальнюючи філософську суть подій, даючи їм оцінку з погляду загальнолюдських цінностей.

“Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду” (Юрiй Яновський)

Твори з української літератури, ,

“Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду” (Юрiй Яновський)
20 жовтня 1944 року на полi бою бiля невеликого прусського мiстечка в полеглого бiйця Андрiя Ткача, родом з Миколаєва, було знайдено пробиту трьома кулями окроплену кров’ю книгу Ю. Яновського “Вершники”. На однiй iз сторiнок цiєї книги, де трапилося вiльне мiсце, Андрiй Ткач вiв рахунок знищених ним гiтлерiвцiв.
Цей приклад свiдчить проте, що роман Юрiя Яновського “Вершники” – один з найкращих творiв української лiтератури про героїзм робiтничо-селянських мас в боротьбi проти внутрiшнiх i зовнiшнiх ворогiв пiд час громадянської вiйни.
Класова боротьба в тi часи була дуже гострою, складною. Траплялося, що батько й син чи рiднi брати перебували у ворожих таборах. Письменник цього роману показує сутичку чотирьох братiв Половцiв, якi уособлюють основнi полiтичнi сили, що зiткнулися на фронтах.
Андрiй командував “загоном добровольчої армiї генерала Антона Денiкiна”. У нього погляди монархiста: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки, од Варшави до Японiї”. В уявi батька постає “силует пiдпрапорщика росiйської армiї, поверхстрокового вояки за веру, царя i отечество”. В спогадах матерi вiн “таке ж ледащо”, як i багатий дядько Сидiр. В очах Панаса вiн “афицер”. Портретна деталь також показує Андрiя як бiлого офiцера: “поранену руку заклав за френч”.
Оверко вiв “купу кiнного козацтва головного отамана Симона Петлюри”. Його пiдлеглi – “чорношличники”: “Серед бойовища стримiв на списi жовто-блакитний прапор”. Для Андрiя Оверко – “мазепа проклятий”, “петлюрiвське стерво”. Панас про нього: “По “Просвiтах” в Одесi на театрах грав та вчительську семiнарiю пройшов”, “клятий був босяцюра”. Мати: “Артист i грав з греками в “Просвiтi”.
I Андрiй, i Оверко – “степовi пiрати”, “високi, широкоплечi з хижими дзьобами”.
Панас, за словами Оверка, “махновський душогуб”, “злодюга каторжний”. “Колишнiй моряк торговельного флоту i контрабандист”. Батьковi згадуються “контрабандистськi справи сина Панаса”. Для матерi вiн “привозив контрабанднi хустки i серги”. Полiтичнi погляди анархiста розкриваються у висловлюваннях: “На територiї матерi порядку анархiї”, “вiльний моряк батька Махна”. Його воїни – “вершники з чорним прапором”. Бандитськi вигуки махновцiв: “наша бере, i морда в кровi”, “роби грязь!”
Iван – командир “кiнного захисту iнтернацiонального полку”, “з бiлими б’ється”. Особливу лють у махновця Панаса викликає вiрнiсть комунi. Мати схвально думає про нього: “Тiльки Iван працює на заводi i робить революцiю”. Його полiтичнi погляди “Скрiзь по степах судяться тепер двi правди: правда багатих i правда бiдних”.
Так, змальовуючи кривавi бої мiж братами, автор вдається до порiвнянь, якi мають виразно оцiночний характер. Коли зiткнулися денiкiнцi i петлюрiвцi, “гелгання бiйцiв нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою”, тачанки махновцiв “пiдскакували над землею, мов хури демонiв”. I ми вiдчуваємо, що цi сили чужi авторовi.
Класову сутнiсть ворожих сил, якi зiйшлися в безкомпромiсному поєдинку, допомагають зрозумiти також пейзажi. Ось картина сутички денiкiнцiв i петлюрiвцiв: “…вигнутий стовп пилу пройшов шляхом, затьмаривши сонце, перебiг баштан, прогув бойовищем, i полетiло вгору лахмiття, шапки, падали люди, кидалися конi”.
А ось iнший пейзаж, вжитий для розкриття антагонiзму двох свiтiв у романi: “i тодi за дощем з’явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону iнтернацiонального полку на чолi з Iваном Половцем…”
Таким чином, захоплююча урочиста картина допомагає нам побачить в червоних кiннотниках носiїв високої справедливостi, нового життя.
Правда на боцi захисникiв революцiї. Андрiй, Оверко i Панас, прагнучи врятуватися вiд смертi згадують мудрий вислiв батька: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Їм не зрозумiти, що саме по-справжньому об’єднує людей. Це твердо знає Iван. Саме цим образом автор не лише проголошує iдею класової єдностi трудящих, а й спростовує вигадки буржуазних нацiоналiстiв про непорушнiсть “родових” нацiональних устоїв.

Трагедiя роду Половцiв (за романом Юрiя Яновського “Вершники”)

Твори з української літератури, , ,

Трагедiя роду Половцiв (за романом Юрiя Яновського “Вершники”)
Роман великого українського письменника-романтика “Вершники” присвячений показу боротьби українського народу проти зовнiшньої i внутрiшньої контрреволюцiї в роки громадянської вiйни в Українi.
Твiр вiдкривається новелою “Подвiйне коло”, яка вiдразу вводить нас у шквал гарячих подiй: “Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв… рубали по чiм попало i топтали конем… i пiдводили високих степовикiв, i летiли їхнi голови… Висвистували шаблi”. I саме тут з найбiльшою силою розкривається трагедiя родини Половцiв, як i трагедiя усього роду українського, що потрапляє у смертельне коло вiйни. У степу пiд Компанiї вкою гарячого лiта мiж синами однiєї матерi протягом дня точаться кривавi бої, i Iван Половець загубив трьох своїх братiв – “Одного роду, – сказав Герт, – та не одного з тобою класу”.
Розповiдь про боротьбу братiв Половцiв переплiтається з розповiддю про їх батька Мусiя Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п’ятеро сирiв, прищеплював їм одвiчну народну мудрiсть: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду.
Але сталося так, що сини пiшли рiзними шляхами, сприйняли рiзнi iдеї та погляди i опинилися у ворожих таборах. Андрiй став офiцером царської армiї, Оверко пiшов служити до Петлюри, Панас подався у махновцi, а Iван очолив загiн червоних кiннотникiв.
I от рiднi брати в смертнiй битвi один з одним на максимально стиснутому п’ятачку пiвденного степу.
Спершу у кривавому двобої сходяться загiн петлюрiвцiв на чолi з Оверком Половцем i загiн денiкiнцiв пiд командуванням його брата Андрiя. Петлюрiвцi перемагають. Оверко вбиває Андрiя: “…i поточився Андрiй, i заревли переможцi, i дмухнув з пiвденного заходу майстро, i стояли нерухомо вежi степового неба”. Та ось здiйнявся в степу смерч, примчав махновський загiн Панаса Половця, i тепер уже гине Оверко вiд руки свого брата-анархiста: “Оверко не зводив очей i не бачив своєї смертi, вона вилетiла з Панасового маузера…”. Над закривав леним степом пролив дощ, i ось здалеку замайорiв червоний прапор загону Iвана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархiста, червоноармiєць Iван милує i вiдпускає: “Бiсової душi вилупок”, – промимрив Iван та взяв Сашка за чуба , що виглядав з-пiд шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посмiхнувся”.
Отже, закономiрно, що в цiй боротьбi перемагає “правда бiдних”, у яку так вiрив письменник. Своїм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв’язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянської вiйни i масовим нищенням українцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiї, не допускати найбiльшого лиха – вiйни та братовбивства.