Утворена в IX ст. Угорська держава прагнула розширити свої території на сході за рахунок Закарпаття — історичних українських земель, території проживання східнослов’янських племен білих хорватів, приєднаних до Київської Русі за часів князювання Володимира Великого. Скориставшись усобицями на Русі, угорські королі поступово загарбали й перетворили Закарпаття на свій домен і роздавали тут маєтки своїм васалам. Королі відбирали землі в тих, хто виступав проти їхньої влади, тому окремі частини Закарпаття часто переходили з рук у руки.
У складі Угорщини Закарпаття було поділене на три комітати (жупи): Ужанський, Березький, Угочанський, а 1303 р. було організовано ще Мараморський комітат. Упродовж XIII—XV ст. землі Закарпаття були заселені, крім угрів (мадярів) і русинів, волохами, німцями, словаками. Місцеве корінне населення відчувало утиски з боку іноземних володарів.
У 40—50-х рр. XIV ст. під владу Угорщини потрапила Шипинська земля, яка через послаблення Галицько-Волинського князівства вимушена була визнати зверхність золотоординського хана. У 1359 р. молдавські феодали підняли повстання проти угорського короля і домоглися незалежності Молдавії. До новоутвореної Молдавської держави ввійшла і Шипинська земля. Грамота 1433 р. так визначала її кордони: на заході ця земля межувала з підвладними Польщі українськими землями по річці Колочин (сучасна межа Чернівецької та Івано-Франківської областей), а на півночі простягалася до Дністра. У складі Молдавії Шипинська земля зберігала автономію. Після ліквідації її автономії у середині XV ст. зникає і сама назва «Шипинська земля». Натомість від кінця XIV cт. вживається назва «Буковина» (на цій території були поширені букові ліси). У документах, що збереглися до нашого часу, ця назва вперше трапляється у грамоті молдавського господаря (князя) Романа I від 30 березня 1392 р. У XIV—XV ст. у Шипинській землі помітно збільшується кількість населення, з’являються нові поселення, розвиваються скотарство і землеробство, видобуток і обробка заліза. Однак життя там не було безпечним. На буковинські землі нападали польські війська і орди кримських татар. У 1514 р. Молдавія разом із Буковиною потрапила під владу турецьких султанів.
Наприкінці XIV ст. на Закарпаття переселився разом із родиною подільський князь Федір Коріятович (далекий родич угорського короля Сиґізмунда). У 1393—1414 рр. він був володарем Мукачівської домінії і наджупаном Березького комітату. У ці часи на Закарпаття посилився слов’янський вплив, зміцніли зв’язки з іншими українськими землями, спостерігався успішний розвиток торгівлі й ремесел. У Мукачеві було перебудовано замок, а поблизу міста засновано православний монастир, який став осередком боротьби проти впливу католицтва. Після смерті Коріятовича місто й домінія повернулися під владу угорського короля.
Поразка угорсько-чеської армії в битві проти турків під Мохачем (1526 р.) спричинила поділ угорських земель між Османською імперією, Семиграддям і Австрією. Закарпаття, поділене між Семиграддям і Австрією, на довгі роки стало ареною постійних війн.