Чорнобильська атомна станція — наймогутніша електростанція в Ук­раїні. Її спорудили у поліському краї на північ від Києва. Ніхто не думав над тим, яку страшну небезпеку приховує ця споруда. Усі раділи, що вона така велика, така могутня.

І в квітні 1986 року трапилась найстрашніша катастрофа. «Мирний атом» вибухнув. Смертоносна радіаційна хмара розлетілася на півсвіту. Цей вибух збентежив усю планету.

Вісімнадцять років минуло з часу вибуху на Чорнобильській атомній станції, а й досі Україна важко страждає від цього жахливого випадку. Ще й досі помирають люди від його наслідків. Учені з’ясували, що ми відчува­тимемо відгуки цієї катастрофи ще близько ста років. І все це — дорога пла­та за бездумні адміністративно-бюрократичні ігри з «мирним атомом», за його оспівування в репортажах і художніх творах. Отже, виявляється лю­дині, царю природи, ще далеко до розуміння справжньої істини буття, і, ма­буть, праві були наші предки, котрі жили в злагоді з усім світом і не поспішали втручатися в його таємні процеси. То, можливо, людству слід прислухатися до заклику француза Руссо: «Назад до природи!». Людина має зрозуміти, що вона не володар природи, а її невід’ємна частка. Може, тоді перестануть траплятися екологічні катастрофи такі, як, наприклад, Чорнобильська.

Про Чорнобиль зібрано багато документального матеріалу. Чимало пись­менників відтворили трагедію на Прип’яті: Володимир Яворівський, Світла­на Йовенко, Борис Олійник та інші. Не залишилось байдужим до лиха і сер­це Івана Драча. Він ще у червні 1986 року на з’їзді письменників кинув у вічі найбільшим призвідцям трагедії слова правди і гніву. Його «Чорнобильська мадонна» — відповідь на страшну подію. Це — поема-трагедія, скорбна пісня:

Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш.

«Чорнобильська мадонна» звучить особливо зболено і розпачливо. Поет бідкається, що в нього не вистачає слів, щоб змалювати лихо, свідомість його роздерта на шмаття, тож і сама композиція поеми — фрагментарна, мозаїчна, зі словесних шматків, мовби опромінених ра­діацією.

Образ Чорнобильської мадонни — це образ Апокаліпсису, образ світо­вої скорботи, в нього поет вводить історичні й літературні паралелі (хри­стиянська Марія, «Скорботна мати» П. Тичини). Сама його трагічна ма­донна стає багатоликою у своєму жахові атомного розкладу — розкладається на солдатську, хрещатицьку і навіть скіфську…

Вражає до глибини душі образ солдатської мадонни: солдати в зоні налякані видінням: «…знову уранці босий слід той веде в саркофаг»; ли­хоманково обшукують, хто ж це? Ніде нічого! І раптом просто перед їхніми нажаханими очима в’ється слід, шлейфом од радіації світиться серед поруділого лісу.

Важко сприймається і образ хрещатицької мадонни: «У юрмищі хре-щатицького дня ти боса йшла, ти, сива Катерина. Ти — збожеволіла. З лахміття ляльку несеш — куди? Хіба в психіатричку?!». Перед нами постає образ матері, яка втратила свою дитину. І від цього страшного горя ця жінка збожеволіла. Горе матері настільки велике, що воно вогнем спа­лить тих, хто винен у жахливій трагедії:

Чи той, хто винен, сам в собі згорить — З твоїх очей для нього іскри досить?! Від цієї жінки сахаються люди. Вони бачать її велике горе і не сміють чіпати її:

А хустка збилась так на голові, Що лисиною світиш, Божа Мати. Я босий слід твій бачу у траві, Який боюсь і подихом займати. Цей розділ — крик душі поета, його пекучий біль. Воістину Шевченківський біль пронизує поета, перед очима котрого постають пекельні візії, душа його з розпуки заніміла. Іван Драч вболіває за свій народ. Усе це він розкриває у своїй поемі. Але поет показує не тільки страшні картини постчорнобильського пекла, але й тих людей, котрі винні в цій трагедії: тут і горе-будівельники-розпусники без будь-яких мораль­них правил, і «Маріїн-свистун» — син української матері, який вигадав «станцію і атом»; тут і псевдопатріот-пакувальник, котрий клявся у лю­бові до Вітчизни, а як вибухнула ЧАЕС, то його, мов вітром змело. Пока­зані образи тих керівників, через яких трапилося все це. Гіркий висновок робить поет-очевидець:

За безладу безмір, за кар’єри і премії Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям — життям молодим.

Ось так поет художньо осмислює велику трагедію. Він показує її лю­дям, даючи їй свою оцінку. Іван Драч відтворює образ всесвітньої матері, яка охоплена горем: «.чи впізнав ти цю матір-вдову? Із мільярдом поганьблених діток вона долю несе світову».

Чи довго ще буде блукати по Україні і світу породжена страшною тра­гедією Чорнобильська мадонна. Чи простить вона нас колись? Будемо вірити в життя.