Архів позначки: тоталітарний режим

Політичний режим: види та суть

Правознавство, , , , , ,

Політичний режим – це сукупність засобів і методів здійснення державної влади, які відображають її зміст та характер взаємовідносин особи і держави.

Характер політичного режиму визначається рядом ознак – способом формування органів влади, можливістю реалізації волевиявлення народу в здійсненні держаної влади, співвідношенням органів, що здійснюють законодавчі, виконавчі і судові повноваження, особливостями розподілу владних повноважень між центральними і місцевими органами, місцем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, правовим статусом особи тощо. Але основою характеру політичного режиму є система методів здійснення державної влади

Демократичний режим. Слово „демократія” походить від грецької і означає народовладдя (demos – народ, kratos – влада). Отже, демократичний режим відзначається насамперед участю народу в здійсненні державної влади. Залежно від механізму участі народу в здійснені державної влади розрізняють безпосередню (пряму) і представницьку (непряму) демократію. Безпосередня демократія характеризується безпосередньою участю народу в здійсненні державної влади шляхом референдумів, виборів, зборів, сходів, віче тощо. Представницька демократія відзначається тим, щодержавна влада здійснюється не безпосередньо народом, а через обраних ним представників до державних органів і насамперед до парламенту, у яких вони і представляють інтереси своїх виборців. Крім того, ознаками демократичного режиму є:

· визнання особи найвищою соціальною цінністю;

· верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

· рівноправність;

· багатоправність;

· офіційне визнання принципу підпорядкування меншості більшості та одночасним забезпеченням прав меншості і наявності механізмів запобігання свавіллю більшості;

· плюралізму в усіх сферах суспільного життя;

· наявність і гарантованість загальновизнаних прав і свобод;

· наявність і рівноправність різних форм власності;

· наявність офіційної і не забороненої опозиції державній владі тощо.

Авторитарний режим – це владний режим. Він відзначається значним зосередження влади у руках однієї особи або групи осіб, домінування органів виконавчої влади і, як наслідок, обмеженням загальновизнаних прав, свобод та інших демократичних інститутів, нав’язуванням державної волі суспільству та ігноруванням його власної, суворою субординацією суб’єктів влади – підпорядкування.

Тоталітарний режим – це крайній прояв авторитарного режиму, який передбачає повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами суспільного і особистого життя та поглинання нею громадянського суспільства.

Прикладами типових тоталітарних режимів є колишні нацистські режими у Німеччині та Італії, сталінізм у СРСР, маоїзм у Китаї.

Деспотичний режим (тиранія) відзначається необмеженою владою і свавіллям правителя, який при її здійсненні спирається лише на каральні органи і здійснює свою волю грубими силовими методами. Прикладами деспотичних режимів є східні рабовлсницькі деспотії – Вавилон, Ассирія, Єгипет, Мідія та ін. Це історичний тип режиму. У сучасних умовах він практично неможливий, оскільки принципи відносин між владою і суспільством докорінно змінились.

Ліберальний режим – це перехідний тип політичного режиму. Історично він виникає у результаті боротьби проти абсолютизму, а тому на початковому етапі відзначається співіснуванням необмеженої влади монарха ті окремих первинних демократичних інститутів: наявності представницького органу, конституції, запровадженням таких первинних прав і свобод, як право приватної власності, свобода конкуренції і ринку, скасуванням привілеїв дворянства і духовенства та допущенням до участі у здійсненні державної влади вихідців з третього стану – буржуазії.

ГНІВНИЙ ОСУД ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В РОМАНІ І. БАГРЯНОГО «ТИГРОЛОВИ»

11 клас, Твори з української літератури, , , , , , , , ,

Тоталітарний режим, сталінщина, радянська імперія. Для молодого покоління ці слова вже належать до архаїзмів, історичного минулого. Декому ж не дають спокою страхітливі спогади, а ще інші — жалкують за тією системою, бо вона будувала комунізм «для окремо взятих осіб», се­ред яких були й вони, а для мільйонів — те, що закінчувалося на «лаг». Бамлаг, Сєвлаг, Дальлаг і в цілому — ГУЛАГ. Пригадаймо майстерно зоб­ражений у романі І. Багряного «Тигролови» «Світ на колесах» та паса­жирів комфортабельного експресу, який котився, «м’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами. ніби разок блискучих коралів».

У салон-вагоні «на сніжно-білих столиках в такт поїздові видзвоню­вали малиновим дзвоном пляшки: червоне «Бордо», і пиво, і коньяк, і ліке­ри, і золотоверхові портвейни… Обабіч пляшок стоять скляні вази з пома­ранчами, цукерками, плитками шоколаду, пастилою, тістечками — мерехтять, випромінюючи з боків веселку і снопи проміння». Запопад­ливі кельнери вгадують наперед кожне бажання клієнта… «Далебі це єдине місце у цілій тій фантастичній «шостій частині світу», де можна зустріти щось подібне. Скільки фасону, скільки шляхетності і багатств і скільки піклування про людину»,— іронізує автор.

І це тоді, коли переважна більшість громадян цієї ж країни голодує, над­ривається від непосильної праці на «ударних будовах»-каторгах, як-от місто Комсомольськ чи Байкало-Амурська магістраль. І тоді, коли тими ж колія­ми мчать поїзди-дракони зі своїми жертвами-в’язнями в череві, а «крізь за­ґратовані діри» дивляться «тоскно ґрона мерехтливих очей» людей, одірва­них од рідного краю, замучених і зневажених. Можливо, це злочинці, вбивці, грабіжники? Ні! Це чесні трударі — полтавські, катеринославські й хер­сонські «куркулі», «державні злодії», суджені «за колоски» та й всякі «воро­ги» — вчені, учителі, селяни і робітники. Григорій Многогрішний, один із таких арештантів, утікач, розповідає Наталці про причину свого жорстоко­го вчинку щодо майора ОГПУ — НКВД: «Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки він мене мучив. А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину.

І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Я втік з божевільні… Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він,— його поплічники. А потім присудили до двадцяти п’яти років каторги. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ.»

Усі, хто відчував себе людиною мислячою, а тим більше свідомим українцем, безжально винищувалися тоталітарною системою, якій потрібні були лише безвільні, безголосі раби, що, не пам’ятаючи свого роду й племені, повністю були б віддані «вождю».

Найогиднішим втіленням сталінізму є образ майора ОГПУ — НКВД Медвина. Цей слідчий зробив собі кар’єру на кістках, крові та страж­данні людей. І пишався цим: «Диво — це він! І легенда — це він! Тут — під блискучою уніформою — сховані такі речі, що перед ними поблідли б сам Арсеньєв… і навіть всі тигри». «Він дисциплінований, і точний, і не схильний вдаватися у дрібниці». Такі, як честь і саме життя в’язнів. Медвин не марнує часу: у поїзді, їдучи на нову високу посаду, п’є вино і штудіює промову вождя. Цитатами з неї про «бдітєльность» можна прикрити будь-який свій злочин, тортури й знущання беззахисних арештованих. Добитися повної влади над тілом і душею в’язня, змуси­ти його падати на коліна, просити й благати — ось кредо цього служа­ки. Та очі цих замучених усе життя переслідували його, не давали спа­ти. Гине Медвин, як боягуз, від справедливої помсти Многогрішного.

Разом із вождем згинула і система тоталітаризму. Наш народ невпин­но рухається по шляху до демократії. Але ні-ні, та й чується зітхання за «твердою рукою». Ці люди забувають, що народові ота «тверда рука» обійшлася мільйонами життів і невимовними стражданнями.

Своїм гнівним осудом тоталітарної системи І. Багряний застерігає від помилок прийдешні покоління. Письменник виражає глибоку віру в кра­ще майбутнє свого народу, адже в нього завжди були і є такі лицарі духу, як Григорій Многогрішний.