Архів позначки: Т.Шевченко

Використання в лекціях сюжетів художніх творів

Соціологія, , , , , , , , , , , ,

Для переконливості і привабливості викладу навчального матеріалу лектору можна використовувати сюжети художніх творів. Наприклад, у курсі “Економічна соціологія”, розглядаючи історію розвитку підприємництва, лектору бажано послатися на ряд художніх творів, що зафіксували історичні типи підприємництва у вигляді войовничих торговців, рицарів, які годувалися “зі стремена”, аристократів, які промишляють морським розбоєм, першовідкривачів типу сера Уолтера Рейлі та Френсіса Дрейка, які займаються піратством, місіонерів і шукачів незліченних багатств, корсарів і флібустьєрів. Серед таких художніх творів можна назвати: Блон Жорж. Флибустьерское море: Пер. с франц. -М.: Мысль, 1985. – 350 с.

Говорячи про соціально-психологічні наслідки розлучення, можна послатися на такий відомий художній твір, як оповідання Ю. Трифонова “Чужа”, а також на книгу, укладачем якої була Т. Разумовська, “Узы брака, узы свободы”, де сучасні письменники, психологи і соціологи розкривають позитивні (свобода) і негативні моменти розлучень (Узы брака, узы свободы / Сост. Т. Разумовская. – М., 1990).

Щоб змусити молодь задуматися про відповідальність за сім’ю і, як-то кажуть, позначити міру як плату за любов, варто порекомендувати студентам прочитати книгу Т. Катасонової “Кому потрібен синій птах”, а потім провести за цим художнім твором диспут, де вислухати різні погляди, як дівчат, так і хлопців, що, як правило, мають бути діаметрально протилежними.

Багато лекторів як приклади успішно використовують персонажів з художніх творів українських, російських та зарубіжних письменників, таких як Т. Шевченко, Леся Українка, Панас Мирний, О. Пушкін, І. Тургенєв, Т. Драйзер, Джек Лондон, У. Фолкнер, Е. Хемінгуей та багато інших, розповідають про долю таких відомих письменників, як І. Бунін, М. Бердяєв, О. Солженіцин, М. Гумільов та інших.

Використання сюжетів з художніх творів багато в чому залежить від особистості лектора, його світобачення, естетичного сприйняття навколішнього світу, його соціальної орієнтації, психологічних установок.

Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні

Філософія, , , , , , , , , , ,

Особливості філософської думки в Україні:

1.Наскрізна   тема – «філософія серця». Тут «серце» – своєрідний центр, місцезнаходження думки, віри, волі та любові ( Іларіон, В. Мономах, М. Гоголь, Г.Сковорода, П. Юркевич).

2.Домінування екзистенційно-антропологічного спрямування філософського знання (філософія   часів Київ. Русі, Г.Сковорода, період романтизму – Кирило-Мефодіївське братство, Т.Шевченко, М.Костомаров)

3.Релігійна (християнська) забарвленість (філософія часів  Київської Русі, домінування теології у  перший період історії Києво-Могилянської академії, світ символів, або Біблія Г. Сковороди)

4.Провідне  місце  посідає національна  ідея   (М.Гоголь,   Т.Шевченко,  М.Костомаров,  П.  Юркевич,  М.Драгоманов,  М.Грушевський,  І.Франко,  Д.  Донцов, В. Липинський)

Аналіз історії філософії в контексті культури України передбачає її періодизацію, що ґрунтується на врахуванні змін історичних типів національних культур. З огляду на це в розвитку української філософії можна виокремити 3 основних періоди:

1.Припадає на час існування Київської Русі ( XI ст.-сер. XIV ст.). Філософська думка цього періоду є адекватним відображенням греко-слов’янського, християнського типу культури з притаманним йому акцентом на проблему «людина-Бог», крізь призму якої осмислюються граничні підстави людського існування. В цей час філософія ще не виокремилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, тому історико-філософський аналіз цієї доби може проводитись переважно на рівні філософської культури українського народу. Філософські центри: Київ, а потім Галичина. Твір: «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона;

2.Пов’язаний із часом козаччини (XV -XVIII ст.).У XVI ст.. в Україні запроваджується масове книгодрукування, розгортається діяльність Острозького центру. На XVII ст.. припадає розквіт діяльності православних братств, заснування Києво-Могилянської академії. Українська культура цієї доби характеризується як бароко. В колі проблематики акцент переноситься на проблему «людина-Всесвіт». Поряд з питаннями етики і філософії історії чільне місце відводиться діалектиці, логіці, метафізиці, натурфілософії. В культурі українського народу формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. Найвиразнішим виявом цього є філософія професорів Києво-Могилянської академії, Центри філософії: Острог, Львів, Луцьк, Київ. Вершиною досягнень у галузі філософської думки в Україні цього часу є філософія Г. Сковороди.

3.Формується в межах культури романтизму (XIX – І пол.. XX ст.). Проблема «людина-нація», започаткувала розробку національної ідеї. Поряд розвивається професійно-філософське знання – філософія П.Юркевича. Філософія цього періоду більше зумовлюється зв’язком філософії з художньою літературою. Філософські центри: на сході України, у Харкові, потім переміщуються до до Києва та Львова.