До сфери онтології належить і вчення про категорії. Категорії — загальні структури або властивості сущого — речей, процесів, живого, ідеальних предметів; загальні форми мислення.
На ранніх порах категоріальні схеми, згідно з якими упорядковувався світ, залежали від соціального життя людини. Так, календар землеробів відображав порядок послідовності сільськогосподарських робіт. З часом цю культурно-антропоморфну форму категоріальних зв’язків було подолано, і вони постали як об’єктивні структури самої природи. Так при утворенні держави самі собою відпадали місцеві просторовочасові схеми, а на передній план виступило те, що було раніше приховано — астрономічний річний цикл і географічна просторова схема.
В історії філософії першу систему категорій запропонував Арістотель. Категорії Арістотеля — це щось на зразок сучасних мовних форм — іменника, дієслова, прикметника тощо. Важливо зазначити, що з часів давньогрецької філософії категорії тлумачаться як форми самого буття і водночас як найзагальніші ідеї, структури мислення. Середньовічна філософія проблему категорій (як загальних ідей) розглядала як одну з тем дискусії між номіналістами і реалістами. Номіналісти вважали категорії іменами (назвами), яким нічого не відповідає в дійсності. А реалісти стверджували, що категорії як загальне існують і в речах, і в думках.
Раціоналізм Нового часу, продовжуючи традицію реалістів, вважав категоріями форми мислення (вроджені ідеї, схильності розуму), яким за установленим Богом порядком відповідають форми буття. Емпірики, які схилялись до номіналізму, дійшли висновку, що категорії як щось загальне не дані в досвіді. Уже Локк стверджував, що у відчуттях дані лише властивості речей, а не ідея субстанції. Юм заперечив ідею причинності, стверджуючи, що людині дана послідовність подій, а не їх причинний зв’язок. Субстанцію і причинність людина «домислює», вони відсутні в досвіді. Це свідчить, що емпірики прийшли до заперечення категорій як загальних форм буття і як загальних ідей.
І. Кант розумів під категоріями апріорні форми споглядання та розсудку. Заслугою І. Канта є те, що він розкрив синтетичну роль категорій в мисленні та класифікував їх.
У сучасній філософії проблема категорій зазнала радикальної трансформації. Неопозитивізм фактично ігнорує проблему категорій. З погляду неопозитивістів, категорії як найзагальніші поняття не верифікуються. Екзистенціалісти аналізують екзистенцію, буття, яке не є предметом, сущим. А оскільки категорії — це визначення предметів, то вони не мають відношення до екзистенції. Екзистенція, отже, позбавлена категоріальних визначень, за винятком часовості.
Поштовх дослідженням категорій у філософії XX ст. дали нові онтологічні концепції, засновані на феноменології (Е. Гуссерль, М. Гартман та ін.). Вони поділили буття на різні сфери — неживу, живу природу, сферу духу, ідеальних предметів і піддали аналізу категоріальні структури цих сфер.