Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім’я незалежності єднався і збройно ставав на захист своєї землі від численних поневолювачів.
Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла дуже важким і довгим шляхом.
І, може, якби не її співці-кобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.
Шевченко, не маючи власної сім’ї, уявляв майбутню Україну як велику сім’ю народів, про що написав у «Заповіті» своїм нащадкам:
І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути.
Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.
Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові не однаково. Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять.
Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.
Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від батьківщини, нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити український народ до глибокого вивчення своєї історії:
Та й спитайте Тоді себе: що ми?
Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?
Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий патріот і пророк, який побачив нову Україну. Про це у вірші «Ісаія. Глава 35» говориться так:
Бог судить, визволяє Довготерпеливих… .убогих. І воздає Злодіям за злая.
Отже, народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть нові люди нової землі.
Шевченко мріяв про велику Україну. Її велич вбачав у величі краси, неповторності, у величі одухотвореності, у величі пам’яті народної.
Чи такою вона уявлялась Шевченкові, якою є зараз? Не нам судити. Та тільки в сучасному житті й у Шевченкових мріях є незаперечно спільне: ми зберегли пам’ять народну, ми зберегли мову. А мова — це генетичний код майбутнього нації, освячений високою духовністю:
Боже великий, єдиний! Нам Україну храни! Волі і світла промінням Ти її осіни.
(О. Кониський)