Людина здатна суб’єктивно засвоювати, усвідомлювати буття. Знання — це відображення в свідомості людини реального світу, його закономірностей. Іноді даний термін тлумачиться лише як результат суб’єктивного засвоєння світу, іноді він містить у собі і сам результат, і шлях його досягнення. В найбільш загальному вигляді пізнання розглядається як взаємодія суб’єкту (того, хто пізнає) і об’єкту (того, що пізнається). Пізнання є процесом отримання і розвитку знання, його постійне поглиблення, поширення і удосконалення. Воно здійснюється у різних формах: буденний досвід людей; гра; міфологія; релігія; філософія; наука; мистецтво.

Одним з аспектів проблеми пізнання є з’ясування специфіки таких вчень як агностицизм і скептицизм.

Представники агностицизму повністю або частково заперечують принципову можливість достовірного пізнання світу. Прихильники скептицизму, не заперечуючи такої можливості сумніваються в отриманні достовірного знання. Підвалинами для таких поглядів є: невичерпність зовнішнього світу і самого пізнання, їхні зміни, обмеженість органів чуття людини та ін.

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія) — це розділ філософії,який досліджує процес пізнання в його цілісності, тобто загальні механізми і закономірності людської пізнавальної діяльності. Звичайно, гносеологія акцентує увагу на вивченні однієї форми пізнання — науковому пізнанні. Предметом гносеології як філософської дисципліни стають: процес досягнення істинного знання; способи доведення істини; структура, форми і методи пізнавальної діяльності. Гносеології притаманний методологічний плюралізм, відсутність обмежень на використання будь-яких методів і прийомів пізнання, прагнення використовувати ті з них, які виявляються найбільш ефективними в даній пізнавальній ситуації. До них відносяться: філософські методи (діалектичний, герменевтичний, феноменологічний та ін.); загальнонаукові методи (структурно-функціональний, системний, імовірнісний та ін.); загальнологічні прийоми (аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання та ін.) тощо.