Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор, майстерне використання багатств народно-пісенної творчості забезпечили п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом і досі проходять вистави «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» в театрах нашої країни.
Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлення — все це робило твори Квітки-Основ’яненка зрозумілими всім. Українська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику довелося йти неторованими дорогами. В основі мови Квітки-Основ’яненка лежать говірки Слобідської України. Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що Квітка «має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».
У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управління козацької старшини ХУІІІ ст., письменник картає паразитизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантастичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фантастики, вірувань у нечисту силу, відьом.
Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістря-ка-п’яниці «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…» Хіба не найвищий доказ «кмітливості» писаря його знаменита хворостина!
Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з іншими, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго можна чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чому не винними жінками, щоб виявити відьму.
Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будь-який злочин, входить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити його «з чотирьох кінців». Забрьоха примушує козаків замість служби обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.
Як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, події в «Конотопській відьмі» переплітаються з фантастикою. Що тільки не витворяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про це можна прочитати в багатьох легендах. Навіть відношення до відьми після смерті було традиційним: «.зарили ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила».
«Конотопська відьма» спрямована своїм просвітительським вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування провінційного панства.