Завдання: переказати ту частину тексту, в якій описується книга — Пересопницьке Євангеліє.
З неба дихала зима. Проте місто опиралося її кришталевому подиху. Воно лише втратило барви: зблідла сонячна блакить, посивів Дніпро, злиняли зелені шати каштанів. Коли це — стільки світла! Воно текло з вікна книгозбірні, заливаючи сяйвом сумні голомозі дерева. Сухий листок, що самотньо гойдався на гілці, затремтів від здивування, напнув пошарпане вітрильце й полетів до вікна. Припавши до шибки, він зазирнув усередину.
Велика кімната потонула у світлі. Золотаві промінчики стрибали по важких полицях і шафах, падали ясними бризками на пожовклі аркуші й папірусні сувої стародавніх рукописів, на глиняні й дерев’яні таблички, помережані чудернацькими написами; грали веселими вогниками в перламутрових скойках, які прикрашали послання з далеких східних країн. Всі ці безцінні речі захопив гарячий танець світла, що лилося й лилося від величезної книги, розгорнутої на столі.
Вона була давньою: чотириста вісімдесят два пергаментних аркуші, оправлені в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Соковиті зелені, червоні, бузкові, блакитні, сині завитки розкішного орнаменту сипали лелітками.
Яскраво полум’янів тонкий візерунок червоних та золотих ліній. Незгасно зоріли чіткі, охайні літери. Всі чари нашої землі — і золото літнього дня, й прозору синяву місячної ночі, й тепло невтомних рук, і жар палких сердець — увібрала ця книга. Тому й безвладним виявився час над її магічною силою. Кожен, хто торкався тих сторінок, ставав свідком дива.
…Рвучкий вітер звідкись приніс густий запах свічок.
Несподівано почулися швидкі приглушені кроки, шурхіт чернечих ряс.
За мурами Пересопницького монастиря — хвилювання й урочисте піднесення.
— Несуть! Несуть! — вихопилося в когось із послушників.
Ченці Григорій та Михайло обережно, наче немовля, тримали свій рукопис. У мерехтливому світлі свічок книга, загорнена у вишитий обрус, й справді здавалася живою. З чернечих келій визирали зачудовані обличчя: всім хотілося подивитися на ту книгу зблизька. Знали в монастирі про сміливий задум — вперше перекласти Святе Письмо українською мовою. Копітка праця перекладача й переписувача тривала п’ять років. І ось сьогодні праця скінчилася — у світі житиме ще одна книга! Та чи довгим буде її життя? Григорій і Михайло вірили в щасливу долю своєї книги, бо ж народилася вона з любові до рідної землі…
Отож Україні стало служити Пересопницьке Євангеліє. Багато бачило на своєму віку, часом губилося в бурхливому вирі життя. Але з’являлося знову, вражаючи нетлінною красою. Як і колись, несло мудре слово, сповнювало душі вірою й надією, випромінювало незмірну любов до Батьківщини.
Глибоке почуття до України, втілене в слові та барвах Пе-ресопницького Євангелія його творцями, зробило цю книгу національною святинею. Як коштовний скарб зберігається вона нині серед інших визначних пам’яток людського духу.
Того зимового дня 1991 року, коли весь світ почув присягу тільки-но обраного Президента України, Пересопницьке Євангеліє побачили мільйони людей. Бо під час присяги воно лежало перед Президентом. Стародавня книга — свідок визвольних змагань кількох поколінь українців — святим словом благословляла в майбутнє незалежну Україну.
І мільйони людей сповнила велика надія — прийде знову весна, полетять над Україною журавлі, тільки щастя нестимуть вони на своїх крилах.
(455 сл.) (За О. Данилевською)