Олександр Блок — одна з найяскравіших постатей російської літератури початку XX століття. Його поезія від збірки до збірки відбиває не тільки розвиток його таланту, а й складну еволюцію особистості поета. Сам Блок називав три томи своїх віршів поетичним щоденником, «романом в сти-хах», головна тема якого — «история вочеловеченья».
Блок відчував себе нащадком величезної культурної спадщини і, як ніхто інший, відповідав за її долю, бо усвідомлював, що його батьківщину чекають страшні потрясіння та випробування. Як кожен справжній поет, він не відокремлював особисте і суспільне.
У першій збірці «Стихи о Прекрасной Даме» виникають провідні образи і символи його творчості. На перший погляд, поет розповідає тільки історію свого кохання до молодої дівчини. Образ коханої чітко не визначений, ідеальний, вона уособлює «вечную женственность».
Вхожу я в темньїе храмьі, Свершаю бедньй обряд. Там жду я Прекрасной Дамь В мерцании красньх лампад. Але вже в цій збірці уважний читач помітить, як змінюється сам поет: високе і ідеальне кохання виростає в складну і трагічну земну любов.
Мь встречались с тобой на закате.
Ть веслом рассекала залив.
Я любил твое белое платье,
Утонченность мечть разлюбив.
Ни тоски, ни любви, ни обмана.
Все померкло, прошло, отошло.
Очертания белого стана.
И твое золотое весло. Цю трансформацію почуттів поет сприймає як свою зраду високому ідеалу, але для нього це важливий крок на шляху «вочеловечивания». Невипадково наступна збірка його творів мала назву «Распутья». Земна любов примушує його звернутися до реальності, побачити у буденному високе, усвідомити свою відповідальність за свій час, за свою країну, її історію і майбутнє. Так з образу-символу Прекрасної Дами народжується образ-символ Росії, один із найскладніших у своїй символіці і найбільш суперечливий. Росія для Блока — дружина, з якою навіки зв’язане його життя.
О, Русь моя! Жена моя! До боли
Нам ясен долгий путь! Він відповідає, як чоловік за жінку, за все, що відбувається з його батьківщиною. Історичні події початку XX століття не могли не викликати відчуття трагізму епохи. Він не приймає бездуховності «пьяниц с глаза-ми кроликов». Він певен, що Росія має свій історичний шлях, на якому «невозможное возможно».
Ще один провідний символ Блока — дорога. Це символ мінливості.
Опять, как в годьі золотьіе, Три стертьх треплются шлеи, И вязнут спиць расписнье В расхлябаннье колеи. И невозможное возможно, Дорога долгая легка, Когда блеснет в дали дорожной Мгновенньй взор из-под платка, Когда звенит тоской острожной Глухая песня ямщика!..
У цьому вірші дуже виразно проявляється поетична символіка Блока. Початок вірша викликає асоціацію з відомим образом «трійки» з поеми Гоголя «Мертві душі». За допомогою цієї асоціації поет з’єднує минуле і сучасне, вводить один із найважливіших для нього символів — символ дороги, шляху, яким ідуть і країна, і поет. Так виникає тема спільності долі народу і поета, Росія для нього, як «слезь первье любви». Він знає, що її чекають страшні випробування, але вірить в її історичну місію: «Не пропадешь, не сгинешь ть, И лишь забота затуманит твои прекраснье черть».
Символічні образи Олександра Блока допомагають поету встановити зв’язок між минулим, сучасним, майбутнім, між внутрішнім світом, інтимним переживанням і громадським, суспільним життям, між ідеальним, космічним і реальним, земним.