Поділ лексики з погляду активності її вживання ґрунтується на позаісто-ричному підході: береться вся сукупність слів, які існували, існують і можуть існувати в мові, і розподіляється на частину слів, що сприймаються як сучасні, та частину, що сприймаються як застарілі або не активно вживані. Відповідно до цього лексичний фонд поділяється на пасивну та активну лексику.

Пасивна лексика — слова, які стали неактуальними в певний період розвитку суспільства, або слова, які ще не набули ознак активно вживаних.

Архаїзми — це слова, які на певному етапі розвитку суспільства вийшли з активного вжитку, а замість них почали вживатися інші зі схожим значенням: глас — голос, десниця — права рука, ланіти — щоки, перст — палець та ін. Слова-архаїзми співвідносяться зі своїми сучасними відповідниками як синоніми.

Історизми — це слова, уживані на позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв’язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами й на сьогодні сприймаються як знаки певної історичної епохи. Наприклад, слова січ, паланка, курінь, сотня, десяцький, хорунжий, сотник, булава, бунчук, пірнач повертають нас у часи козаччини, а слова ревком, розкуркулення, непман, білі, більшовик, стахановець нагадують про епоху панування більшовицької влади.

Неологізми, або слова-новотвори, — це слова, які виникають у мові за необхідності позначити якийсь новий предмет, явище, факт тощо. Неологізмами можна називати слова до часу, поки вони ще не стали звичайними для носіїв мови. Щойно слово починає сприйматися як звичайне більшістю певної спільноти, як воно переходить із розряду неологізмів — слів пасивного шару лексики — до слів активного шару. Так, наприклад, наприкінці XIX — початку XX століття неологізмами вважалися слова на зразок винахідник, дослідник, прихильник, видавець, україніст, перекладач, лікарка, співачка, властивість, незалежність, суспільство, пізнання, демократизація, європеїзація, фаталізм, які на сьогодні є цілком звичайними словами. Крім неологізмів, прийнято говорити також про індивідуально-авторські неологізми, або оказіоналізми: у П. Тичини є слова сонцебризно, яблуневоцвітно, вітровіння та ін.; у О. Гончара — фальшак, військовик, дошкульник, безбровко, хмурко та ін.

Активна лексика — це:

1) сукупність слів, уживаних у певний період розвитку суспільства всіма носіями мови, незалежно від стилістичної належності та функціональної специфіки слів;

2) сукупність слів, активно вживаних окремо взятим носієм мови.

Кількісна різниця між цими запасами величезна: якщо невеликий словник подає 50 — 80 тисяч слів, то в запасі окремої людини їх може бути набагато менше (наприклад, словник Т. Шевченка містить близько 20 тисяч слів, а пересічної людини — від 5 тисяч).