Архів позначки: Міщанин-шляхтич

УЧИТЕЛІ ПАНА ЖУРДЕНА. ЯКИМИ Я ЇХ БАЧУ? (За комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич»)

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, ,

Триста днів на рік ми проводимо у школі, і кожного дня по 5—6 годин поруч із нами люди, які терплять наші пустощі, грубість, не­свідомість, несправедливість.

Учитель! І відразу бачиш перед очами людину, яка схилилася над учнівськими зошитами. Для того щоб провести урок та розказати нам навіть щось просте, учитель повинен багато знати, багато читати, усе життя вчитися, працювати над собою.

Я думаю, у житті кожного з нас був справжній учитель, для якого го­ловне — дати знання своїм учням. Тому і вдячні ми саме тим учителям, які бажають нам добра, борються з нами за те, щоб ми отримали знання.

А які ж учителі були в головного героя комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» пана Журдена? Що було головним для них?

Пан Журден — міщанин, він прагне стати шляхетним дворянином. Для цього він і вчиться, наймає учителів музики, танців, філософії, фехтування. У тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого поганого. Коли ми читаємо сцени навчання Журдена, бачимо, що герой «нічогісінько не тямить», але з іншого боку, Журден хоче вчитися, навіть шкодує, що його батьки не дали йому справжньої освіти. Журден «…з радістю б дозволив відшмагати себе отут при всіх.., аби тільки знати все те, чого вчать у школі».

Як же учителі пана Журдена ставляться до його бажання вчитися? Учи­телі знають справжню ціну пану Журдену:

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре пла­тить, а це тепер найголовніше.

…Розуміння мистецтва в нього в гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще.

Тобто, головне для учителів те, що Журден має гроші, його гаманець — легка здобич для них.

А чого можуть навчити учителі, які дбають не про знання, а тільки про гроші? Ті науки, яких учать Журдена учителі, навряд чи йому зна­добляться. Я б не хотіла вчитися в таких учителів, як у пана Журдена.

ЩО ВИСМІЮЄ МОЛЬЄР? (За комедією «Міщанин-шляхтич»)

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, , ,

Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими по­роками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерлив­істю, скупістю, підлабузництвом. Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його». А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману «Гаргантюа і Пантагрюель» писав: «.правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров’я!». Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п’єсу, сміється, обговорює. Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх ви­кликає бажання головного героя комедії пана Журдена вибитися у шляхтичі.

Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою зай­мався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можли­ве, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з пред­ставниками вищого світу.

Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Жур-дена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.

Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журде-на в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати лег­кою здобиччю. «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — стверджує він.

Уже з перших хвилин комедії Журден надзвичайно комічний. Він ви­кликає лакеїв для того, щоб продемонструвати, що вони в нього є, і не знає, як з ними поводитися.

Пан Журден хоче одягатися так, як одягається «все вельможне панство». Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, ви­кликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці — насмішки.

Зрештою, Журден непогана людина, чесний купець, але з дещо хиб­ним уявленням про своє місце в житті.

Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта Ков’єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у муфтії». Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем.

Отже, Мольєр сміється і над людськими вадами, і над характерами, і над умовами, що ці характери виплекали. Коли ми дивимося або читає­мо комедію «Міщанин-шляхтич», то не переймаємося тим, що Журден хотів стати аристократом, для нас це вже не актуально. Нас смішить по­каз прагнення людини удавати не того, ким він є насправді. Драматург стверджує, що людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності та ні перед ким не плазувати.

ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ КЛАСИЦИСТИЧНОЇ ДРАМИ

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, , ,

Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплював не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архі­тектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX сто­ліття, підкреслюючи, що митці цього напрямку наслідували античну «кла­сику», брали її за взірець.

Класицизм — перша художня система, яка усвідомлювалася саме як система зі своєю метою й зі своїми правилами. Мета класицистичного мистецтва — створити художні твори за законами гармонії і логіки, тому митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було обов’язковим.

Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології. Не­випадково французький король Луї вважався покровителем мистец­тва, а за часів його батька було створено Французьку Академію, діячі якої критикували ті твори, що не відповідали державним завданням.

Художні принципи класицизму виклав Н. Буало у поемі «Мистецт­во поетичне». У його творі відбилось ідеальне уявлення про розумну й справедливу владу освіченого монарха. Ідеал прекрасного, що відстоює Буало, пов’язаний у першу чергу з античним мистецтвом, особливо часів Римської імперії, коли у творах переважали громадянські, героїчні і пат­ріотичні мотиви.

Утілюючи ці принципи в конкретні драматичні твори, драматурги уникали змішування трагічного і комічного, великого і низького.

Усе це й зумовило тематичну та художню своєрідність класицистич­ної літератури, драми зокрема. Драматичні жанри поділяються на «ви­сокі» (в яких ідеться про благородні, високі почуття, сюжети взяті з ан­тичної літератури, героїчного епосу або Старого Заповіту) і «низькі» (твори про сучасність, повсякденність). До «високих» жанрів належала трагедія, до «низьких» — комедія.

Обов’язковим для драматургів було правило «трьох єдностей». На думку класицистів, це правило допомагало зробити драматичний твір більш вірогідним. Перша — єдність часу: дія драматичного твору обме­жується в часі, всі події повинні відбуватися протягом одного дня, як вва­жалося, це створювало у глядача відчуття вірогідності. З цією ж метою драматурги дотримувались і єдності місця: всі події повинні відбуватися в одному місці (глядач не покидає приміщення театру протягом вистави, тому він не повірить, що герої могли дістатися з одного місця в інше). Третя важлива вимога — єдність дії, що передбачало взаємозв’язок усіх героїв, а всі сюжетні лінії пов’язувалися з однією подією. Ці правила мали свої позитивні і негативні сторони. Правила обмежували драматургів у розробці сюжету, кількості сюжетних ліній, але давали можливість зоб­ражувати не зовнішні події, а внутрішній світ персонажів.

І сьогодні глядачів хвилюють образи, що створили видатні драматурги класицизму. У трагедіях «Сід» П. Корнеля, «Британік», «Федра» Ж. Расіна відбився конфлікт між людською гідністю, високим моральним обо­в’язком та пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасників до проблем народного життя. Невипадково Мольєра вважають засновником жанру «високої комедії». Завдяки ху­дожнім досягненням класицистів у розробці характерів комедії Мольєра засяяли яскравими персонажами: міщанин-шляхтич, Тартюф, Мізантроп.