Доба мезоліту (від грецького «мезос» — середній і «літос» — камінь) вважається перехідною від палеоліту до неоліту («неос» — новий). Природні умови на українських землях того часу стали подібними до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Вимерли мамонти. У лісах з’явилася велика кількість дрібних тварин. Річки були багаті на рибу. Основними заняттями людини й надалі залишались полювання та збиральництво. Поступово зростала роль рибальства. На мезолітичних стоянках знайдено багато гарпунів і гачків, виготовлених з кістки. Змінюють свій вигляд знаряддя для полювання і ведення господарства. Вони стають меншими, поступово вдосконалюються. З’являються так звані мікроліти — маленькі крем’яні знаряддя у формі трикутника або трапеції, виконані з пластинки або відщепу. Винайдені людьми лук i стріли стають розповсюдженою мисливською та бойовою зброєю.
В Україні відомо майже 1000 стоянок мезолітичного періоду. Це тимчасові стоянки, тривалі поселення, могильники. Вчені виділяють три основні ареали розселення мезолітичних племен. На півночі — сучасна територія Волині та Полісся — люди споруджували легкі житла, подібні до вігвамів індіанців. Племена, які жили на Поліссі, мали багато спільного з племенами доби мезоліту в Північній Польщі, Бiлopyci, Прибалтиці. На Прикарпатті й Наддністрянщині частина племен доби мезоліту були, напевно, прямими нащадками давнього пізньопалеолітичного населення, а решта примандрувала з інших місць: з півночі, заходу, а також з півдня i південного заходу через карпатські перевали. Тут відомою пам’яткою мезоліту є печера поблизу сучасного села Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Очевидно, це було місце культових магічних дійств. У горах Криму в мезолітичну добу люди використовували для житла, як і раніше, скельні сховища.
Люди мезолітичної доби поклонялися небесним світилам, передусім Сонцю. Пам’ятками мистецтва доби мезоліту є пофарбовані й укриті орнаментом гальки, які мали магічне призначення, намиста з просвердлених зубів тварин.
Архів позначки: мезоліт
Життя людей на теренах сучасної України у прадавню добу (1 млн років тому — початок нової ери)
Розвиток людського суспільства в первісні часи проходив на українських землях ті самі стадії, що й в інших регіонах Землі. В основі визначення часових меж періодів прадавньої історії людства лежить переважаюча роль того чи іншого матеріалу у виготовленні знарядь праці. Відомості про дописемні часи історії людства надає головним чином археологія — наука, яка вивчає минуле за речовими пам’ятками. Джерелом цінної інформації про фізичну будову й розвиток прадавньої людини є відкриття науки антропології.
Таблиця 1
Археологічна періодизація прадавньої історії (датується відповідно до особливостей українського регіону)
| Кам’яний вік | Палеоліт | ранній | 1 млн — 150 тис. рр. тому |
| середній | 150 — 40 тис. рр. тому | ||
| пізній | 40—11 тис. рр. тому | ||
| Мезоліт | 11—9 тис. рр. тому або ІХ—VII тис. до н. е. | ||
| Неоліт | VII—IV тис. до н. е. | ||
| Мідно-кам’яний вік або неоліт | IV—III тис. до н. е. | ||
| Бронзовий вік | III—I тис. до н. е. | ||
| Залізний вік | від I тис. до н. е. | ||
Первісну епоху розпочинає доба появи первісних людей і завершують часи формування перших держав. Первісна організація життя людей існувала на українських землях до початку нової ери, а на півдні України — до I тис. до н. е. (табл. 1). Вона характеризується низьким рівнем розвитку виробництва й дуже повільними темпами його вдосконалення, рівноправним користуванням природними багатствами і результатами праці в колективі (з певною перевагою сильніших, старших і мудріших людей), відсутністю приватної власності й пригнічення основної маси населення певними групами людей.