Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшим не­щастям для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ста­вали давні вороги українців — польські пани і підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з’явився у Пісках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село.

Уперше прибувши у Піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарнень­ко призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок «роти заціпили» непокірним.

Із того все й почалося… «Ляшок» вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з’явилася разом з удовою-генеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки.

Кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днів на тиждень, а крім того, «зноси­ли у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п’яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. Її мозок пра­цював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків.