Протягом навчання у школі я познайомився з байками Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова. Байка увійшла в моє життя як своєрідна казка з життя тварин. Так байки я сприймав у ранньому дитинстві, коли в початковій школі ознайомились ми з таким твором як байка. Байки вчили нас бути щедрими на добро, на правду, на красу.
Уже в 5—7 класах ми вчилися критично оцінювати події, заглиблюватися в алегоричний зміст байок, що захищали інтереси скривджених і пригноблених.
Байки наших українських байкарів — це глибокі спостереження життя, в яких виявляються критичний розум людини, дотепний і дошкульний гумор, демократичні погляди.
Назавжди в моїй пам’яті залишаться мудрі слова П. Гулака-Артемовського з твору «Пан та Собака»:
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
І хоча ця байка розповідає про безправне життя кріпака, викриває соціальні проблеми часів кріпацтва, ми вчимось у неї не бути жорстокими, не знущатись над беззахисними, не бути самодурами у житті.
Байки Є. Гребінки осуджують події того часу, але я вважаю, що можна провести паралель і з сьогоденням. «Ведмежі суди» і сьогодні є у нашому житті, тож і нас байка вчить бути чесними і справедливими.
Байки Л. Глібова вчать нас поглянути на себе з боку, критично осмислити риси свого характеру і вчинки. Байки Л. Глібова спрямовані проти паразитизму, марнотратства, жорстокості, бездушності людини. А хіба це не актуально і зараз?
Тож, читаючи байки класиків та сучасних письменників, ми вчимося критично осмислювати нашу дійсність і наші вчинки, замислюватися над тим, що треба робити конкретне, аби життя в нашій країні поліпшилося. Байки навчили мене помічати комічне в житті, де на кожному кроці є місце гумору.