«Айвенго» — роман про далеке минуле. Усе те, про що в ньому розпо­відається, відбувалося в XII столітті, точніше — в 1190-ті роки, на які припадає закінчення царювання Річарда Левове Серце. З часу битви при Гастінгсі (1066 р.), у результаті якої норманський герцорг Вільгельм За­войовник одержав перемогу над англосакськими військами і королем Га-рольдом, пройшло вже сто тридцять років. Нормани заволоділи Англією, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні проти­річчя ускладнювалися соціальними — між кріпаками та феодалами. У країні точилася боротьба за централізацію королівської влади: це було необхідно для приборкання феодалів, припинення ворожнечі між земле­власниками, для досягнення єдності країни. Усі ці складні процеси й відоб­ражені Вальтером Скоттом.

Письменник прагнув «відобразити побут старої Англії», «викликати інтерес до її легенд і звичаїв». Джерелом відомостей про епоху Річарда I для нього послужили старовинні літописи. Автор свідомо «змішував прав­ду з вигадкою», намагаючись зробити свою розповідь захоплюючою, але ніколи не виходив за межі достовірності.

Період, про який іде мова в романі, В. Скотт визначав як час, «відзна­чений різкими протиріччями між саксами, які обробляють землю, і нор­манами, які володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішу­ватися з переможеними, ні визнавати їх людьми своєї породи».

Королю Річарду доводиться вести боротьбу проти непокірних баронів, герцогів та графів. На його боці виступають міщани, зацікавлені в роз­витку торгівлі та ремесел, його підтримують селяни, що страждають від міжусобиць, у королівське військо приходять і люди, подібні до Айвен-го,— малоземельні або позбавлені спадку феодали.

Становище в країні ще більше ускладнюється, коли Річард залишає Англію, щоб взяти участь у Третьому хрестовому поході, і потрапляє в по­лон. У цей час владу бере до рук його брат принц Джон і разом із нор­манською знаттю безчинствує, утискує та принижує саксів.

На сторінках роману змальовані всі прошарки середньовічної Англії: і саксонська знать (Альтестан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена), і норманські лицарі (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі), і духовен­ство (абат Ейлир, храмовник де Буагильбер, селянин-монах Тук), і селя­ни (раби Седрика Вамба і Гурт), і йомени-розбійники, очолювані відваж­ним Локслі — прообразом Робіна Гуда — і багатий єврей Ісаак з дочкою Ребеккою, і сам король Річард Левове Серце.

Епоха раннього середньовіччя показана в «Айвенго» в усій її суво­рості. Лицарські замки перетворювалися в розбійницькі гнізда, лютува­ла інквізиція (Лука Бомануар вчинив суд над Ребеккою, оголосив її «відьмою» і хотів спалити на вогнищі), а селяни були безправні й дове­дені до убозтва. Вони говорили: «У нас залишилося лише тільки повітря, яким ми дихаємо; та і його у нас не відняли тому тільки, що інакше ми не були б здатні виконати роботу, яку навалили на наші плечі… »

Уже на початку роману письменник підкреслює контраст між кра­сою природи «веселої Англії» й умовами життя народу.