Архів позначки: Кирило Тур

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ У РОМАНІ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

Багатогранна діяльність П. Куліша нерозривно пов’язана з вивченням світогляду в цілому і характеру українського народу зокрема. Саме в цьо­му він убачав життєдайні джерела самобутності художньої творчості. У своїх філософських роздумах, статтях, оглядах, рецензіях, і, звичайно, творах письменник досить часто ставить у центр уваги саме проблему національного характеру, менталітету, питання про народні джерела його формування і становлення.

Особливий інтерес тут викликає роман «Чорна рада», що є своєрід­ною енциклопедією українського характерознавства. На сторінках цього твору ми зустрічаємо і суворого у своїй відданості Україні полковника Шрама, і химерного запорозького отамана Кирила Тура, романтичного і мужнього лицаря-звитяжця Петра Шраменка, гетьманів — по-державному мудрого Сомка і лукавого Брюховецького, охоронця козацьких звичаїв та традицій козацької демократії Пугача, заможного хуторянина Черева­ня, чарівну Лесю, народного філософа і проповідника кобзаря, міщан та інших. Кожен з них — яскрава індивідуальність, самобутній характер, їх об’єднують спільні риси української національної психології, етики та мо­ралі. Національний характер у романі — це органічна єдність протилеж­ностей. Він багатогранний, та при тому завжди цілісний і довершений.

Паволоцький полковник Шрам згідно з авторськими ідеологічними настановами не дуже вірить у силу народних мас, більше покладаючись на козацьку старшину. Це, здавалось би, повинно послаблювати народне начало в його характері. Але саме доля України, рідного народу визнача­ють сенс життя Шрама. Герой по-своєму бачить проблему й шляхи її роз­в’язання, і народ ніколи не був для нього чужим. Звідси й спорідненість характеру Шрама з характером героїв українських народних легенд, істо­ричних пісень та дум. Згадаймо славного кошового отамана Сірка, що, вболіваючи за долю рідного краю, збирає козацьку раду і закликає хлопців-молодців сідлати коней та виступати в похід проти ворога. Або характерні для запорозького лицарства зневага до небезпеки, закоханість у степ, у безмежний простір, що також є прикметою української вдачі. Ці ж риси властиві й герою роману Шрамові.

Мотив дороги, як і в народній творчості, також підкреслює в героях твору їхню козацьку витривалість та відвагу, що виявлялися у далеких і виснажливих походах, тяжких боях. Показовим тут є епізод битви Ки­рила Тура та Петра Шраменка, хоч він і має відтінок безрозсудності та нерозумної завзятості.

Крізь призму народного світосприйняття подає П. Куліш і характери Сомка та Брюховецького. Основним критерієм оцінки їхніх вчинків є відданість Україні.

Сомко наділений характерними рисами українського полководця і державного діяча. Йдучи за літописними та фольклорними оповідан­нями, автор пише, що «він був воїн уроди, возраста і красоти зело див­ної». Постійні епітети та порівняння, інші деталі портрета підкреслюють у характері такі ідеальні риси народного героя як лицарство, гідність, чесність, відданість та мудрість. Ідея сильної української держави згур­тувала навколо нього багатьох представників тогочасного суспільства.

За народною традицією йшов П. Куліш у змалюванні характеру Брюховецького. Іванець, як його називали козаки,— це образ політичного ка­р’єриста, подібного до Барабаша з українських народних дум та історич­них пісень. Він — прямий антипод Сомка, тому поданий у різко сатиричному плані: від портрета до вчинків та дій. Це передає народну оцінку таких істо­ричних персонажів.

Ще один яскравий тип характеру в романі — це Кирило Тур. Його життєва філософія — філософія свободи, любові, відваги й відчайдуш­ності. Цим він нагадує славнозвісного козака Мамая з народних легенд та запорожців-характерників.

Важливим ідейно-естетичним чинником у «Чорній раді» є народна куль­тура, яка пронизує різні сфери буття людини. Це й народна поезія, і побут, і релігія, і звичаї, і обряди. Та й природа в системі духовних і моральних цінностей народу завжди виступала могутнім фактором формування не лише емоційності української вдачі, а також джерелом любові, миру й злагоди. Згадаймо опис переживань молодого Шраменка через нерозділене кохання. У своїй сукупності вони й відтворюють атмосферу національного життя, у якій формуються національні характери українців.

«ЧОРНА РАДА» П. КУЛІША — ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відпові­дальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зне­вага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися при­чин національного лиха. Так поступово заро-джується в нього задум написа­ти історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний ро­ман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому чита­чам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох момен­тах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді украї­нської державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі ство­реними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних су­спільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій за­дум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворен­ням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».

Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держа­ви, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтич­ний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але од­чайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жор­стокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетич­но, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторсь­кому стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустріча­ються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний ви­клад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова за­пашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними по­рівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного ху­тора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сур­мила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на бу­лаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором істо­ричної прози в українській літературі». І це не даремно. І ми, сучасні читачі, відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.