Він довів, що в Радянському Союзі українці грають у футбол краще за всіх. Під керівництвом Валерія Васильовича Лобановського київський клуб 8 разів ставав чемпіоном СРСР, 6 — воло­дарем Кубка СРСР, двічі вигравав європейський Кубок кубків і один раз — Суперкубок. Тоді міжнародна преса визнала динамівську команду найсильнішою у світі, а словосполучення «київ­ське “Динамо”» стає всесвітньо відомим футбольним брендом.

Чому Валерію Лобановському дозволили очолити збірну СРСР тільки через 7 років після виграшу першого в історії країни євро-кубка — у 1982-ому, а вже через рік звільнили з дивним фор­мулюванням «ніколи надалі не залучати до роботи з головною командою країни», дотепер викликає здивування. А надто що невдовзі за опалою сталося тріумфальне повернення — за два тижні до Чемпіонату світу 1986 року, виграш Кубка кубків і друге місце в рейтингу кращих тренерів планети.

«Серед великих футболістів і тренерів Валерій Лобановський посідає одне з найпочесніших, а то й вище місце. Він був люди­ною, освіченою не тільки в галузі спорту, але й особистістю вели­чезного інтелекту,— говорить Леонід Кравчук.— Він був дисци­плінований внутрішньо, вкрай відповідально ставився до кожної гри, навіть якщо вона була товариською, тобто не вважалася прин­циповою з погляду Чемпіонату або Кубка. На кожну гру він готу­вав сценарій, але не роздруковував — писав від руки й тримав у кишені, щоб ніхто навіть не знав, кого він збирається вистав­ляти на поле. Лобановський не був публічним, не був відкритим, але усередині себе виношував шляхетні вчинки. Я знаю його як людину відповідальну й благородну».

Особисте знайомство Валерія Лобановського та Леоніда Крав­чука відбулося задовго до того, як один став тренером, а другий — високим партійним чиновником. «Уперше я зустрівся з ним ще за часів мого університетського життя, коли Лобановський грав у «Динамо», а я був одним з уболівальників цієї команди. Коли він виходив з роздягальні, я привітав його з професійно забитим голом — він мав назву «сухий листок» і був його фірмовим фут­больним знаком. Він звернув увагу, що я сказав це зі знанням справи, і ми трохи поспілкувалися. Офіційне знайомство відбулося у 1980 році, коли я вже безпосередньо займався спортом в Укра­їні. А оскільки спорт і футбол у ЦК Компартії України посідав особливе місце, з огляду на те, що вболівальником №1 в Україні вваясався Володимир Васильович Щербицький, до Лобановського як головного тренера і «Динамо», і збірної СРСР були прикуті всі погляди».