Творчий доробок  Б. Олійника позначений такими визначальними ри­сами, як громадянськість, посилена увага до морально-етичних проблем нашого часу, точність слова. Він поєднав у своїх творах кращі традиції попередників та елементи асоціативно-метафоричного мислення, потуж­ний струмінь фольклорності.

Б. Олійник проповідує високі загальнолюдські цінності, зокрема він глибоко переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кож­ної миті власного існування на землі, бо це відповідає природі самої лю­дини.

У поемі «Крило» Олійник використовує казковий сюжет: маленький хлопчик приносить додому і доглядає птаха з перебитим крилом, який стає йому добрим товаришем і братом, «олюднюється» зовні — має ви­шиту сорочку, кеди. Видужавши, журавлик щовесни повертається до свого рятівника, вчить його літати, розповідає про свої мандри, про Африку, Ніл і піраміди, схвалює його шлюб.

Коли хлопчина рятує пораненого птаха, він сам стає крилатим, тобто благородним, щасливим від гарного вчинку, через який розкривається його душа. Між хлопцем і птахом виникає взаємозв’язок: «щовесни при­літатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс».

У стосунках «олюдненого» птаха і хлопчика-напівптаха головне — духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння один одного:

А потім над селом вони злітали, І зорі їм ховалися під крила, І так обом їм хороше було! Людина живе в гармонії з природою, у ладу з власним сумлінням і тому її земне буття сповнене злагоди і добра. Проте ця ідилія порушується.

Загребущий і зажерливий сусід, щоб приховати крадіжку, свідком якої мимоволі став довірливий птах, убиває журавля ціпком. І з його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптово старіє.

Страшна, неприродна картина старіння: «Одна по одній зморшки просту­пали, кришилися зуби, западали щоки». Але ще жахливіше духовне спусто­шення героя від втрати морального осердя, високих життєвих ідеалів.

Замість руки у юнака з’являється закривавлене «надламане крило». Ге­рой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі. Із загибеллю Журавлика рвуться гармонійні стосунки людини з природою, гине сама душа, яка не вміє боронитися від зла.

Сусід-злочинець порушив нормальний плин життя, тому все живе відштовхує його від себе. Кара злочинця — не в муках сумління, бо у таких людей його просто немає, а у вічному страху за себе, за свою персону, яка злочинними діями поставила себе поза законами людського існування.

Треба берегти «небо» — каже Олійник — людина мусить жити висо­кими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, душі,— це найстрашніший злочин.