Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв наш славетний земляк Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Для свого часу він був справжнім знавцем української мови, виробленої на народній основі. У своїх творах, написаних українською та російською мовами, Квітка відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскраво змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII — початку ХІХ ст.
Кращі з сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська дівчина.
Ідейну основу повісті «Маруся» (1832 р.) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту. Усі персонажі твору благородні і душевні люди, правдиві і самовіддані, працьовиті і скромні, покірливі і богобоязливі. Обрана Квіткою художня форма не могла ще вмістити багатства й повноти життя, тому насичена мальовничими картинами звичаїв і побуту, барвистими описами природи. Народнопоетичний струмінь «Марусі» зробив її доступною і зрозумілою читачеві.
На перешкоді одруженню двох закоханих стоїть загроза страшної миколаївської солдатчини. Та знаходиться майже казковий добрий хазяїн, який обіцяє героєві за чесну одно-дворічну роботу знайти замість нього «найомщика» в солдати.
Головна героїня повісті — Маруся. Вона наділена найкращими людськими якостями простого трудового народу: розумна, скромна, роботяща, слухняна, здатна самовіддано кохати, але, як і Василь, надмірно чутлива, вразлива.
«Та що то за дівка була! Висока, прямесенька як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку».
Зразком для наслідування виводиться Марусин батько Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, однак нібито завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, моральне задоволення й повний достаток у господарстві. Неспроста не згодився віддавати свою дочку за Василя, бо знав, яка доля чекала б на солдатку.
Правдиво у творі змальовано народний побут, детально описується картина заручин, весілля, похорони. Не один раз спостерігав все це в житті письменник. За твором «Маруся» можна вивчати не лише літературу, а й історію свого народу, традиції. Збираєтесь сватів засилати, та не знаєте, з чого почати? Перечитайте повість «Маруся», запрошуйте старостів, купуйте паляницю — і до нареченої, за «куницею, красною дівицею».
Печальна картина похоронів, але теж у дусі часу і традицій українського народу: «…кожний хоч по жменьці, кидали землю у яму, щоб бути з нею ув однім царстві…»
На Паску до церкви носили святити страву, дякуючи Богові, що послав її. Вранці господар розрізав свячену паску, а потім приймалися за печене: «.поїли баранця, поросятини; далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили.»
У повісті подається точний опис народного одягу саме нашого регіону — Слобожанщини.
Неспроста В. Г. Бєлінський зазначав, що у повісті «Маруся» є ще герої: це — «Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу».