Повість «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький стар­шинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в осно­ву твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантас­тику.

Факти жорстокої розправи над людьми були зумовлені посухою, го­лодом. Люди у відчаї «відроджували» такі жорстокі звичаї, як топлення відьом. Якщо підозрювали жінку у відьомстві, то кидали її у воду: коли тримається на воді, не тоне, то вважали за відьму. Люди були переконані, що вода як елемент, освячений актом Божого хрещення, не приймає до себе нечистого, грішного. Саме гумор, сатира, сміх «Енеїди» відчутно вплинули на стиль повісті Квітки-Основ’яненка та на мову її героїв.

Комічним є прийом єдинопочатку, який ужитий автором із певною метою: він дає читачеві зрозуміти мертвотне, позбавлене всякої думки, існування конотопської верхівки.

У гумористичному плані повість описує ряд епізодів, зокрема, коли пи­сар пропонує Забрьосі перелічити сотню козаків, на що останній відповів: «Еге, пане писарю! Я б, пожалуй, соблаговолив, так ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». А коли писар не міг написати «лепорт», то вирішив зробити його з хворостини, на якій зро­бив сто зарубок (це означало, що в сотні сто козаків). Писар ніяк не міг пройти з цією хворостиною в сотникову світлицю і пропонує «або стіну протяти, або стелю підняти». Щоб внести в хату хворостину, писар пере­ламав її і тоді ніяк не міг дорахуватись одного козака. «Се ти як переламав хворостину, так вона якраз на козакові хруснула. От ти, держачи її на дві половини, тим одного і не долічувавсь». Ось у цьому епізоді письменник висміяв безтолкового писаря, який хотів помститися сотникові.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Халявський).

У гумористичному світлі письменник подає в повісті епізод про чак­лування відьми Явдохи, коли пан сотник Забрьоха летів на днищі до Олени хорунжівни. Забрьоха з Конотопу під хмарами «полетів, мов во­рона» на Безверхий хутір сватись до хорунжівни.

Смішним у повісті є епізод, коли відьму Явдоху катували, вона напу­стила ману на людей, і виявилося, що вони били не відьму, а колоду.

За допомогою сміху Квітка намагався висміяти бездарність адмі­ністративного апарату, у своїй повісті письменник далі пішов по шляху зоб­раження комічного, висміявши свавілля і самодурство козацької старшини.